Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Нечисленних свійських тварин розводило дніпро-донецьке населення. Безсумнівно, важливу роль у їхньому житті відігравав собака, що допомагав людині під час мисливства — основного заняття цього населення. У південних районах лісостепу у безпосередньому сусідстві з носіями азово-дніпровської культури відмічаються більші, ніж на останніх територіях, кількість та різновидність свійських тварин. Для раннього скотарства, що представлене у дніпро-донецьких матеріалах, фіксується саме утримання невеликої кількості худоби з мінімальним доглядом за нею. Утримували її на вільному пасовиську, однак умови українського лісостепу вимагали заготівлі кормів на зиму.

Мисливство займало чільне місце в житті основної частини неолітичного населення України. За доби неоліту люди удосконалювали методи мисливства та зберігання їжі. Освоєння плетіння дало можливість їм робити тенети та сильця, будувати пастки та капкани. У лісостепу мисливці могли використовувати насторожуючі луки, у степу — колективні форми мисливства з загоном тварин до урвищ, балок або до відгороджених плотом ділянок. Отримане під час полювання м’ясо могло бути засушеним або закопченим для тривалого зберігання. Найбільшу роль мисливство відігравало у житті населення дніпро-донецької області та ямково-гребінцевої культури, що займали лісостепові райони України. Здобування диких тварин та птахів забезпечувало основний раціон цього населення. Носії культури ямково-гребінцевої кераміки полювали на кабанів, благородного оленя, менше — на ведмедя, козулю, видру. Головними об’єктами полювання у дніпро-донецького населення були козуля, кабан, благородний олень. Мисливство забезпечувало і основну частину їжі буго-дністровського населення, яке спеціалізувалося на полюванні на благородного оленя, козулю, дещо рідше — на кабана. Благородний олень та кабан були переважними об’єктами полювання також у неолітичних племен Закарпаття. Носії культури лінійно-стрічкової кераміки полювали і на тура.