Кров і пісок
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Кров і пісок». Краткое содержание книги:
У церкві мали правити службу божу з органом і хором — щось незвичайне, подібне до великодньої вистави в оперному театрі Сан Фернандо. Потім священики, точнісінько як у день в’їзду до Севільї короля Іспанії, заспівають Те DeumТе Deum Iaudamus — Тебе, боже, славимо (лат.). Католицька молитва., подячну молитву господові за врятування сеньйора Хуана Гальярдо.
Нарешті люди розступилися і з’явилась урочиста процесія. Попереду простували мати й дружина тореро, оточені родичками та подругами; вони Щасливо всміхалися під своїми мантильями, і за кожним їхнім кроком шарудів цупкий шовк пишних спідниць. За ними йшов Гальярдо, супроводжуваний нескінченним ескортом тореро та друзів — усі в світлих костюмах, з ланцюжками й блискучими перснями, у білих фетрових капелюхах, що здавалися ще білішими на тлі темних жіночих уборів.
Гальярдо мав дуже поважний вигляд, як і личить доброму християнинові. Про бога він згадував рідко, а в тяжкі хвилини життя часто, не задумуючись, блюзнив. Але тепер інша річ. Він ішов скласти подяку пресвятій богоматері Макаренській і вступив до храму з виглядом розкаяного грішника.
Усі зайшли до церкви, крім Насйоналя, який пропустив дружину з дітьми, а сам лишився на майдані.
— Я вільнодумець, — визнав він за потрібне нагадати друзям. — Я шаную всі вірування, але те, що відбувається зараз там, у церкві... то химери. Я нічого не маю проти богоматері Макаренської, але ж самі подумайте, хлопці: якби я хоч на мить загавився, чи відвела б вона бика від Хуанільйо, коли той лежав на арені?..
Крізь розчинені двері лилася жалібна музика та голоси хору} ніжна й пристрасна мелодія, мов пропахчена духмяним ароматом квітів і гострим запахом воску.
Тореро та любителі, що з’юрмилися перед храмом, викурювали сигару за сигарою. Раз у раз той чи той відділявся від гурту і йшов скоротати час до найближчого шинку.
Тільки-но процесія з’явилася в дверях церкви, як жебраки кинулися вперед, сварячись та штовхаючись під дощем дрібних монет. Вистачило на всіх. Маестро Гальярдо був щедрим.
Сеньйора Ангустіас плакала, схиливши голову на плече подруги.
Матадор вийшов із храму усміхнений і величний. Він вів під руку дружину, яка аж тремтіла від хвилювання й не підводила очей; на кінчиках її він блищали сльози.
У Кармен було таке відчуття, ніби вони з Хуаном щойно повінчалися вдруге.
VII
На страсному тижні Гальярдо зробив матері велику приємність.
У попередні роки матадор одягав чорний плащ із високим каптуром та маску з прорізами для очей, що закривала все обличчя, і ходив у процесії парафіян святого Лаврентія, які належали до братства Ісуса Христа, могутнього владики.
У це братство входили тільки сеньйори, і матадор, що почав багатіти, вирішив вступити саме в нього, а не в якесь бідняцьке братство, де вияви благочестя поєднувалися з пиятикою та бійками.
Гальярдо з гордістю розповідав про суворі правила свого релігійного братства. У всьому точність і дисципліна, як у війську. Коли на страсний четвер на вежі святого Лаврентія пробивало другу годину ночі, в церкві розчинялись усі двері — і перед очима натовпу, що юрмився на темному майдані, відкривалися нефи храму, де горіло безліч свічок і рядами стояли брати.
Потім люди в чорних каптурах рушали вперед; ішли по двоє, зберігаючи чималу відстань між парами; похмурі, мовчазні, вони сунули неквапною ходою, блискаючи очима крізь прорізи в темних масках; у руках палахкотіли мертвотно блідим полум’ям смолоскипи, довгі шлейфи плащів волочилися по кам’яних плитах.
Натовп вразливих, як і всі південці, людей зачудовано споглядав урочисту процесію братів у каптурах, яких у народі називали «покутниками»; під кожною з таємничих масок міг ховатися знатний сеньйор, який із побожності бере участь у традиційній нічній процесії, що триває до сходу сонця.
Це було братство мовчунів. Покутникам заборонялося розмовляти, тож їх супроводжували жандарми, які стежили, щоб до братів не чіплялися бешкетники. Скрізь було повно п’яних. Вулицями вештались невтомні християни, що в пам’ять страстей господніх починали свій урочистий хресний похід від шинку до шинку ще в середу і, повалявшись на всіх вулицях і провулках, що ставали для них справжнім шляхом скорботи, падали без тями в якійсь таверні аж у суботу.
Коли брати, зобов’язані мовчати під страхом смертного гріха, ішли в процесії без охорони, ці волоцюги-безбожники, яких вино та горілка позбавляли всякої совісті, підходили до покутників і шепотіли їм на вухо найбрутальнішу лайку, паплюжачи і невпізнаних братів, і їхніх родичів, яких теж не знали. Покутник мовчки терпів лайку і цим приносив жертву на олтар Ісуса Христа, могутнього владики. А бешкетник, підбадьорений лагідним смиренням брата, ставав уїдливим, наче ґедзь, і дзижчав, аж поки святій масці вривався терпець, і вона вирішувала, що хоч озиватись і не можна, але давати волю рукам цілком дозволено, і заходжувалася лупцювати смолоскипом пияка, який зважився порушити благочестивий спокій священної церемонії.