Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
Не те щоб він вважав себе релігійним фанатиком. Аж ніяк. Думки про Бога й рай він тримав при собі. Що стосувалося решти світу, то він був лише працівником, що сумлінно виконував завдання, сподіваючись до самого кінця добре робити свою роботу. Безперечно, він не вважав себе негідником (як і кожна по-справжньому небезпечна людина). Згадаймо Уліса Дж. Ґранта, генерала Громадянської війни, який сказав, що готовий воювати на зайнятих позиціях, навіть якщо бій триватиме все літо.
В Алгул Сьєнто літо майже скінчилося.
Начальник мешкав у чепурному котеджі, збудованому в стилі кейп-код,[49] на краю Алеї. Називався він Шеплі-Гаузом (чому так — Пімлі гадки не мав), тому Руйначі, звісно, охрестили його поміж собою Шіт-Гаузом, тобто Сральнею. На іншому кінці Алеї розкинулася набагато більша житлова споруда — проста, але елегантна, в стилі доби королеви Анни, — яку називали (теж з невідомих причин) Дамлі-Гауз. Ця будівля чудово вписалася б в атмосферу студентського містечка університету Клемсон у штаті Південна Кароліна чи Міссісіпського університету. Руйначі називали її Домом розбитих сердець, а часом і Готелем розбитих сердець. Проти цього ніхто не заперечував. Там жили й працювали тахіни та чимало працівників з роду кан-тої. Що ж до Руйначів, на їхні маленькі жарти всі заплющували очі й навіть підохочували їхні сподівання на те, що персонал нічого про них не знає.
Пімлі Прентис і Фінлі О’Тего неквапом ішли Алеєю, зберігаючи приємну мовчанку… крім тих випадків, коли проминали Руйначів, що були не на чергуванні. Ті траплялися дорогою поодинці чи групками, і всіх їх Пімлі гречно вітав. Вони відповідали — хто привітно, а хто й бурчливо, — проте без відповіді не лишилося жодне «здрастуйте», і Пімлі вважав, що це вже перемога. Він ставився до них дбайливо. Подобалося їм це чи ні, йому було до них не байдуже. Адже з ними значно легше було мати справу, ніж з убивцями, гвалтівниками й озброєними грабіжниками.
Дехто читав старі газети й журнали. Четверо грали в «підковки», ще четверо сиділи на зеленому моріжку. Таня Лідс і Джої Растосович грали в шахи під розлогим старим в’язом, і сонячне світло гралося з тінями від листя на їхніх обличчях. Вони привіталися з ним з непідробною радістю, та чом би й ні? Таня Лідс тепер була Танею Растосович, бо Пімлі, як той капітан судна, одружив їх місяць тому. Та в певному сенсі то й був корабель: «Алгул Сьєнто», чудовий круїзний лайнер, що плавав темними морями Краю Грому, купаючись у власному сонячному світлі. Час від часу це сонце, правду кажучи, заходило, але сьогоднішній збій тривав недовго — якихось сорок три секунди.
— Як справи, Танечко? Джозефе? — Завжди тільки Джозеф і ніколи — Джої, принаймні не у вічі, бо йому це не подобалося.
Вони відповіли, що справи в них добре, й обоє причмелено від надміру трахання всміхнулися, як всміхаються лише молодята. До Растосовичів Фінлі не озвався ні словом, зате вже ближче до краю Алеї, де стояв Дамлі-Гауз, він зупинився біля юнака, що сидів під деревом на лаві з фальшивого мармуру і читав книжку.
— Сей Ерншо? — покликав тахін.
Дінкі підвів погляд, здійнявши брови дашком у чемному питанні. На його обличчі, обсипаному вугрями, застиг той самий чемно-запитальний вираз.
— Бачу, ви читаєте «Мага», — трохи сором’язливо сказав Фінлі. — А сам я зараз читаю «Колекціонера». Який збіг!
— А й справді, — відказав Дінкі. Його вираз не змінився.
— Цікаво, як вам Фаулз? Я зараз трохи зайнятий, але згодом ми могли б про це поговорити.
Не змінюючи ввічливо невиразного виразу обличчя, Дінкі Ерншо сказав:
— А може, згодом ти візьмеш свій примірник «Колекціонера»… сподіваюсь, він у палітурці… й запхаєш його собі у волохату дупу. Боком уперед.
Сповнена надії усмішка Фінлі згасла. Він вклонився, неглибоко, але цілком коректно.
— Мені шкода, що ви так до цього ставитесь, сей.
— Чеши звідси, бля, — сказав Дінкі й знову розгорнув свою книжку, демонстративно нею затулившись.
49
Архітектурний стиль, що зародився на початку XVIII сторіччя. За взірець для будівництва ранні поселенці в США брали стиль англійських будинків. Характеризується стиль слуховими вікнами, крутими дахами з бічними фронтонами й навісами. Зовні будинки оздоблено вагонкою, двері розташовуються посередині, вікна двостулкові, з багатьох секцій, мають віконниці.