Чорнильне серце
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-065-9
- Переводчик: Олекса Логвиненко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильне серце». Краткое содержание книги:
Невдовзі таємницю Мо розкрито. Він, виявляється, має надзвичайний дар — втілювати в життя історії, оживлювати їхніх героїв. Чимало років назад він випадково вичитав з книжки у наш світ бездушного злочинця. І от тепер цей злодій полює на Мо та його рідкісний талант.
Меґі поринає у карколомні пригоди, в яких уявне переплітається зі справжнім. І тепер саме від неї залежить, як завершиться історія, що полонила їх усіх.
— Коли він приїде сюди, попрошу його мені почитати! — мурмотіла вона, скидаючи з натруджених ніг черевики. — Тут, мабуть, знайдеться книжка, яку йому можна буде взяти до рук, нічим не ризикуючи.
Чому їй ніколи не впадало в око, як тихо іноді буває в її будинку? Тиша стояла просто-таки мертва, і довгоочікувана радість, коли вона нарешті знов опиниться в рідних стінах, усе не приходила й не приходила.
— Агов, я вже вдома! — гукнула вона в цю німоту, намацуючи на стіні вимикача. — Тепер, любі мої, я знов постираю з вас порох і поставлю кожну на своє місце!
Під стелею спалахнуло світло, й Елінор нажахано поточилась назад, та так, що перечепилася через власну сумочку, яку поставила була на підлогу, й упала.
— Господи! — прошепотіла вона, зводячись на ноги. — Господи Боже! О ні!
Стелажі вздовж стін, виготовлені на замовлення, ручної роботи, стояли порожні, а книжки, що доти дбайливо, корінець до корінця, були розставлені на них, безладними купами валялися на підлозі, пошматовані, брудні, потоптані, немовби на них витанцьовували у важких чоботях якісь дикуни. Елінор уся затремтіла. Спотикаючись, вона побрела по своїх спаплюжених скарбах, ніби по заболоченому лугу, відсовувала їх ногою вбік, декотрі брала в руку й знову кидала, брела далі, в коридор, що вів до бібліотеки.
У коридорі видовище було не краще. Тут книжки здіймалися на підлозі такими височенними горами, що Елінор ледве прокладала собі шлях крізь ці завали. Нарешті вона дісталася до дверей бібліотеки. Двері були не замкнені, а лише прихилені, й Елінор цілу вічність стояла перед ними з тремтячими колінами, поки зрештою зважилася ввійти.
Бібліотека була порожня.
Жодної книжки, жодної-жоднісінької — ні на полицях, ні у вітринах, шибки в яких були порозбивані. Не було книжок і на підлозі. Усі вони зникли. А під стелею на мотузку висів дохлий червоний півень.
Уздрівши його, Елінор затисла собі долонею рота. Голова півня звисала набік, гребінь закривав осклянілі очі. Лише пір’я мерехтіло й переливалося, немовби в ньому ще жевріло життя, — в розкішних червоно-бурих пір’їнах на грудях, у темних строкатих крилах і довгих темно-зелених пір’їнах хвоста, що лисніли, мов шовк.
Одне з вікон стояло розчинене навстіж. На білому лакованому підвіконні сажею була намальована чорна стрілка. Вона вказувала надвір, у парк. Понімілими від страху ногами Елінор додибцяла до вікна. Ніч була не така темна, щоб приховати те, що лежало на газоні: безформна купа попелу, білясто-сіра в місячному сяйві, сіра, мов крила молі, сіра… як спалений папір.
Ось де вони тепер… Найцінніші її книжки! Чи, правильніше сказати, те, що від них лишилося.
Елінор опустилася навколішки на підлогу, для якої колись сама так ретельно підбирала паркет. У розчинене вікно завівав знайомий місцевий вітерець, і пахнув він майже так само, як повітря в Каприкорновій церкві. Елінор хотілося кричати, хотілося сваритись, вигукувати прокляття, шаленіти… Але з її рота не вихопилося жодного звуку. Вона могла лише плакати.
Місцина непогана, можна лишитись
— У мене матері немає, — сказав Пітер.
Та він, власне, анітрохи про це й не шкодував. Пітер узагалі вважав, що мати нікому й не потрібна.