Козацький оберіг

— Дякуємо Господу та силам цієї землі. Спасибі й тобі, Даньку. Сподіваюся, ти поцілив її у саме серце, і відьма більше ніколи не повернеться сюди. А тепер слід поспішати. Меч треба викувати саме цієї ночі.

Чоловіки швидко просувалися ледь помітними стежками, Данько і Ярина намагалися не відставати від них. Через дві години вони вибралися на високу гору. На її вершині Данько помітив вогонь. Коли вони під’їхали ближче, то стало зрозуміло, що цей вогонь виривається із ковальського горна, який роздмухував кремезний чоловік у білому фартуху.

Майстер Орест стояв біля ковадла, спершись на величезний молот.

— Довго ви блукали, — звернувся він до опришків. Ватаг Гануляк коротко розповів їм про нічну пригоду.

— Полетіла ця Гельда у свою Трансильванію. Після такого одкошу навряд чи вона знову до нас повернеться, — замислено промовив Майстер Орест і махнув рукою. — А тепер до справи. Крицю привезли?

Данько мовчки простягнув йому крицевий брус та Печать Зберігачів.

— Добре, — суворо промовив майстер, повісив на свою могутню шию Печать Зберігачів й уважно оглянув Крицю Карпат, — а тепер до роботи.

Він кивнув ватагу, той одягнув великий шкіряний фартух і взявся роздмухувати міхи сильними рвучкими рухами. Полум’я із ревом вирвалося з горну. Коваль узяв брус і став нагрівати його в горні. Коли Криця нагрілася до білого, майже прозорого кольору, він поклав її на ковадло й почав обробляти молотом, примовляючи якісь слова.

Опришки, княгиня Ярина й Данько, стали навколо Майстра й зачаровано дивилися на його роботу. Данько бачив, як поступово вправні удари молота надають Криці форму меча. Здавалося, що молот майже не торкається крицевого бруса, але розпечені окалини сипалися яскравими блискітками від його дзвінких ударів.

Здавалося, майстер не відчуває втоми, його могутні м’язи на плечах і руках блищали від поту та перекочувалися сталевими кулями під шкірою.

Заворожений цим дійством, Данько не помітив, як сплив час. Коли перші промені сонця впали на гору, майстер взяв лещатами готовий меч і промовив, зануривши його у джерело, що било кришталевими струменями біля самої кузні:

— Нехай ця джерельна вода надасть тобі священної чистоти й життєдайної сили.

З джерела з шипінням піднялася хмарка пари. Потім коваль нагострив меч, обережно протер шматком тканини й підняв до неба. Ранкові сонячні промені заграли на його прямому і ясному, мов дзеркало, лезі.

— Нехай Святе сонце подарує тобі частку свого світла, щоб Тьма завжди відступала від тебе! — урочисто промовив Майстер. Коваль провів мечем навколо себе, і в лезі відбився величний краєвид, що розстилався навколо гори.

— А тепер, прошу вас, могутні гори Карпатські, — гучно промовив Майстер і його голос луною понісся схилами, — обдаруйте цей меч своєю непоборною силою!

Раптом Данько побачив, як до меча в руках майстра линуть хвилі дивного світла, і зброя засяяла так, що всім засліпило очі. Здійнявся вітер, і десь здалеку, немовби відповідаючи на прохання Майстра, почулося відлуння грому. Здавалося, меч увібрав у себе й відлуння грому, і сонячні промені, і кришталеве сяйво.