Трудівники моря

Неподалік від бухти Кобо, на відлюдному мисі Уме, у Вазонській бухті, двійко закоханих ніяк не могли розпрощатися й розійтися; і в ту мить, коли дівчина казала хлопцеві: «І йду я не тому, що не люблю бути з тобою, а тому, що роботи в мене ще невпрогорт», — їх відволік від прощального поцілунку чималий човен, який проплив зовсім близько в напрямі Меселетів.

Пан Пейр де Норжіо, який жив на горбу Піпе, близько дев'ятої години вечора саме оглядав дірку, що її зробили злодії в огорожі його невеличкого садка під назвою Жен-рот, точніше, палісаднику, і підраховував збитки, все ж таки звернув увагу на човна, що безстрашно огинав Кро-Пуан у таку пізню годину.

Такий маршрут на другий день після бурі, коли ще не вляглися хвилі, був досить-таки небезпечний. Пливти ним, не знаючи як свої п'ять пальців усіх фарватерів, було б украй нерозсудливо.

О дев'ятій годині тридцять хвилин в Екер'є один рибалка, змотуючи свої сіті, зупинився на якийсь час, аби подивитися на предмет, що виднів між скелями Голубкою та Вітряною і скидався на човен. Суденце наражало себе на неабиякий ризик. Шквали в цих місцях, трапляється, налітають раптово. Скеля Вітряна тому так і називається, що біля неї ні сіло ні впало на судна зненацька зривається вітер. Коли зійшов місяць і настав справжній приплив, коли море у невеличкій протоці Лі-У заспокоїлося, дозорець з острова Лі-У, який там же й жив самотою, набрався страху: він побачив, як між ним і місяцем промайнула якась довга чорна тінь. Чорна і вузька довга тінь була схожа на постать у савані, котра звелася й кудись ішла. Вона повільно ковзала над гранітними стінами, які утворювали пасма скель. Дозорець з Лі-У вирішив, що це «Чорна дама».

«Біла дама» живе на Східній Купі Гороху, «Сіра дама» — на Західній Купі Гороху, «Червона дама» — на скелі Сільєз, що на південь від Маркізової мілини, а «Чорна дама» — на Великому Етакрі, що на заході від Лі-Уме. Вночі при місячному сяйві ці дами виходять зі своїх криївок і зустрічаються.

Чорна тінь могла, звичайно, бути б вітрилом. Довге пасмо рифів, поверх яких вона, здавалося, крокувала, могло, безперечно, заховати човен так, що було видно тільки вітрило; Але дозорець запитував себе: хіба хтось зважився пройти на човні між Лі-У та стрімчаком Грішниця, між Ангільєрами і Лере-Пуан? І з якою метою?.. Отож він і подумав, що то була «Чорна дама».

Коли місяць звернув за дзвіницю Сен-П'єр-дю-Буа, сержант із замку Рокен уже до половини підняв звідний міст і раптом помітив біля входу в бухту, за Верхнім Кане, але не доїжджаючи до Самбіля, вітрильник, який, здавалося, плив з півночі на південь.

На південному березі Гернсею, за Пленмоном, де берег круто спадає в море, є затока, всіяна бездонними ямами і високими скелями; в глибині її є трохи незвична пристань, яку один француз, що проживає на острові з 1855 року, — можливо, той, хто пише ці рядки, — охрестив «Пристанню на четвертому поверсі»; назва ця прижилася, і пристань так називають і нині. А до того її називали Кручею; це скелястий майданчик, напівприродний, папівштучний, і зводиться футів на сорок над рівнем моря; з океаном його зв'язують дві міцні дубові дошки, встановлені паралельно одна до одної і під кутом до берега. Човни піднімають вручну по дошках ланцюгами та блоками; в такий же спосіб, ніби по рейках, їх спускають униз. Для людей приставлено драбини.