Дика енергія. Лана [Дикая энергия. Лана - uk]

Замислившись, звертаю за ріг. Просто переді мною стоїть, розставивши ноги, висока фігура в чорному плащі. Я сахаюсь; помічаю спочатку поліцейські нашивки і лише потім, за секунду, впізнаю Максима.

— Ти збожеволів? Я могла тебе…

— Швидше.

У нього таке обличчя, що я слухаюсь без запитань. Він хапає мене за лікоть і кудись тягне; не встигаю й оком змигнути, як опиняюся в багажнику поліцейського авто, поруч із двома товстими, масними від жиру велоланцюгами. Оддалік чутно свист, тупіт, уривчасті накази «Всім залишатися на місці»… Я тихо радію, що Римус пішов через підземелля.

Лежу, намагаючись не дихати. Хвилин за п’ятнадцять чую над головою стукіт підошов, скрип днища, кашель і лайку. Машина наповнюється полісменами.

— Знов упустили, — мовить застуджений голос. — Сучка.

— Хтось їй допомагає…

— Якщо вона взагалі існує в природі, — каже третій.

— Існує, — глухо говорить Макс. — Можеш мені повірити.

— А, — насміхається перший, — ти ж через неї лички втратив…

— Тебе б туди! — огризається Макс.

Хтось сідає на педалі. Ланцюги напружуються біля самого мого обличчя, колеса крутяться, машина несеться невідь куди…

Минає майже година, доки полісмени розходяться й усе затихає. Ще за півгодини приходить Макс і визволяє мене з багажника. Руки-ноги затекли, звісно. Я уявляю, як хвилюються Алекс, Мавр, Перепілка, і мені стає не по собі.

Ми в гаражі. У напівтемряві рядами стоять поліцейські веломобілі.

— Слухай, — шепоче Макс, — у мене до тебе… дивне прохання.

— Яке?

Він довго не наважується заговорити. Вперше бачу його таким нерішучим.

— Я тобі життя врятував. Двічі.

Мені не подобається цей вступ.

— Чого тобі, Максиме?

— Ти не могла б допомогти моєму батькові й матері? І ще там… кільком людям? Вони теж синтетики.

— Допомогти?

— Лано, все місто знає, що ти виробляєш дику енергію. І передаєш її людям. Які після цього… перестають бути синтетиками. Якщо, звичайно, самі постараються.

— Ти хочеш, щоб я підбадьорила дикою енергією працівників СІНТу? Тих, хто щодня відвантажує Заводу людей як пальне?

— Таж не всі! Головне завдання СІНТу — розподіл енергії, розумієш? Щоб кожен одержав свій пакет вчасно!

— Розподіл пакетів, — кажу повільно. — Ніколи не повірю, щоб твій батько… ким він працює?

— Він головний інженер.

— Не повірю, щоб головний інженер страждав від того, що пакет маленький.

— У них там постійна гризня, — каже Макс дуже тихо. — Знаєш, від чого помер колишній начальник СІНТу? Від браку енергії! Його змістили… і одразу ж оштрафували нібито за недоробки. І він помер.

— Твого батька хочуть змістити?

Довга пауза.

— Поки що ні… але дуже скоро, мабуть, так. Місце головного інженера завжди було таким… ласим…

— Як ти собі це уявляєш, Максе? — запитую різко. — З’явитися в СІНТ і сказати: здрастуйте, я Лана?

— Слухай, — він стискає мою руку, — я ж можу бути тобі корисним! Я покажу тобі СІНТ. Трансформатори, станцію відвантаження… Слово честі, я проведу тебе. Покажу все, що зумію.