![Дика енергія. Лана [Дикая энергия. Лана - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/2/2/0/dika-energiya-lana-dikaya-energiya-lana-uk-download.jpg)
Дика енергія. Лана [Дикая энергия. Лана - uk]
- Автор: Дяченко Марина та Сергій
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 966-8317-83-1
- Переводчик: Іван Андрусяк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Дика енергія. Лана [Дикая энергия. Лана - uk]». Краткое содержание книги:
— Що це з ним? — запитую Алекса, коли Бан відходить перевірити, чи замкнено зовнішні двері.
— Він кріт, — каже Алекс ледь чутно.
— Хто?
— Розумієш… ми живемо в підземеллі лише тому, що нам дозволили кроти. Це їхня територія. Хоча самі вони живуть значно глибше.
— Кроти?!
— Ти — Лана, і ти не знаєш, хто такі кроти? — запитує Бан, що непомітно зринув поруч. У нього дивна хода — незграбна і трішки кумедна, зате він пересувається з блискавичною швидкістю.
— Я Лана, — кажу, — бо мене так звуть. Що саме тебе дивує?
Алекс і Бан переглядаються.
— Потім, — вирішує Бан. — Отже… ти хочеш сьогодні гарненько потанцювати?
— Так, — кажу я. — Повеселимось як слід.
Зовнішні двері клубу й далі зачинено. Бан впускає лише тих, хто стукає особливим стуком. Цей коротенький ритмічний фрагмент Лесь-барабанщик переклав би як «свій, безпечно, дуже потрібно». Приходять різні люди — такі різні, що мені взагалі незрозуміло, як Бан наважується усіх впустити.
Приходять синтетики — завжди парами. Один приводить іншого: хлопець дівчину, чи дівчина хлопця, чи друг друга. Головний у такій парі намагається виглядати спокійним, упевненим. Інший — кого привели — дуже нервує і не може цього приховати.
Приходять дикі, замасковані під синтетиків. Я одразу впізнаю їх — за повадками, за поглядами.
Приходять і геть дивні персони з бігаючими очима. Я б і на поріг їх не пускала — із першого ж погляду ясно, що це мультипакетники, однією дозою такого не проб’єш!
Інший потік відвідувачів піднімається з люка. Приходять усі наші дикі, навіть Перепілка з дітьми. І є кілька людей, зовні схожих на Бана — худі, бліді, у непроникних темних окулярах, незважаючи на півморок.
Це і є Кроти?
Підземний зал помалу заповнюється. У напівтемряві бармени брязкають посудом, тихенько перемовляються з відвідувачами. Проскакує блискавка — штучна, бліда.
— Що тобі сьогодні змішати? — запитує хтось.
— Циклон.
— Алексе, — кажу я пошепки, — мені здається, що це все вже було. Це повторення… розумієш…
— Дежа вю, — киває він. — Звичайна справа. Не звертай ува…
У цю мить зовнішні двері знову відчиняються, і в них з’являються двоє. Я придивляюсь…
Один — мій полісмен. Я заледве впізнаю його, адже він одягнений, як звичайний синтетик. Він обводить очима залу; я хочу сказати про нього Алексу, але в цю мить супутник полісмена повертається до мене обличчям…
Це Римус!
Я біжу через весь зал, люди здивовано на мене косують. Не звертаючи ні на кого уваги, кидаюся на шию Римусу. А він обіймає мене.
Він страшенно радий. Але, здається, зовсім не здивований.
Наближається північ. У клітці з барабанами сидить Лесь, потихеньку пробує ударну установку. Бармени активно працюють — у келихах вертяться, піняться, іскряться бульбашками дикі коктейлі. Я сиджу на підлозі біля стіни — поруч із Римусом і його супутником, Максимом.
Я швидко, пошепки переказую їм усе, що вже чули дикі. Римус ледь посміхається. Максим слухає, щільно стиснувши губи.
— Отже, це була ти, — каже Римус замріяно. — Знаєш, я ж ніколи не дивлюся шоу. А в той день мене ніби щось штовхнуло. І я подивився.
— Римусе, вона ж нічого не розуміє, — втручається Максим. — Вона не знає, що тут трапилося, доки її… ну, загалом, через неї.
— А що через мене трапилось?!
Обидва дивляться на мене. Мені стає геть не по собі.
— Кажіть!
— Усі поліцейські підрозділи підняли по тривозі, — розповідає Максим. — Після того, як ти об’явилася в магазині. Коли я тебе нібито взяв, а потім упустив. Операція «Лана» триває повним ходом відтоді, як з’явилось твоє повідомлення на екрані.
Я мовчу.
— У колишньому магазині Римуса була засідка — щодня, — продовжує Максим. — Я чергував через добу. Знаєш, мені постійно снився жах: я приходжу вранці на службу, а мені кажуть, що тебе вже взяли — саме в магазині Римуса.
— Чому? — Я розумію, що питання дурнувате, але й мовчати не можу.
Макс і Римус переглядаються.
— Максим мій друг, — повільно мовить Римус. — Це я його переконав, що Лана, про яку всі говорять, коли поруч немає патруля, — це не легенда і не казка. Це реальна людина. І їй треба допомогти.
— Як це — «всі говорять»?!
Вони переглядаються. Максим стискає губи так, що їх майже не видно.
— Слухайте, — я хвилююсь, — я повинна всім розповісти… Тут ніхто не знає про СІНТ!