Хроніка заводного птаха

— І побачила, що я обіймаюся.

— Послухайте, а вона сповна розуму? — поцікавилася Мей. — Тепер уже ніхто так не одягається і не гримується. Якщо вона не прилетіла з інших часів, то їй варто було б піти до лікаря і голову перевірити.

— Не турбуйся. Голова в неї нормальна. Просто у людей різні смаки.

— Це правда, що кожен може мати свій смак. Але нормальна людина до такого не доходить. Вона з голови до ніг… як би це сказати… наче взята з фотографії старого ілюстрованого журналу.

Я мовчав.

— Заводний Птаху, ви з нею спали?

— Не спав, — завагавшись, відповів я.

— Справді?

— Справді. Ніяких фізичних стосунків з нею не мав.

— То чого ж ви обіймалися?

— Просто жінкам іноді хочеться, щоб їх обіймали.

— Можливо, але, як на мене, така думка небезпечна.

— Напевне, — погодився я.

— А як її звати?

— Крита Кано.

Мей Касахара знову на хвилю замовкла.

— Ви що, жартуєте?

— Зовсім ні, — відповів я. — А її старша сестра — Мальта Кано.

— Але ж це не справжнє ім’я.

— Не справжнє. Робочий псевдонім.

— Вони що, комічний дует? А може, якось пов’язані із Середземним морем?

— Так, вони справді мають якийсь стосунок до Середземного моря.

— А її старша сестра нормально одягається?

— Загалом нормально. Принаймні, набагато нормальніше, ніж Крита. Тільки от завжди носить червоний вініловий капелюшок.

— Мені здається, що й вона схибнута. І чому ви навмисне з такими водитеся?

— Надто довго розповідати, — відповів я. — Коли все вляжеться, я, можливо, тобі розкажу. А от зараз не можу. У мене в голові нечуваний розгардіяш, не збагну, що зі мною відбувається.

— Зрозуміло, — сказала Мей недовірливо. — А дружина все ще не повернулася?

— Ще ні, — відповів я.

— Послухайте, Заводний Птаху! Ви ж доросла людина, то чому б вам не думати головою? Що було б, якби ваша дружина передумала й, повернувшись учора ввечері додому, побачила, як ви притискаєте до себе цю жіночку?

— Справді, таке могло статися.

— А якби не я вам зараз подзвонила, а дружина? І якби ви заговорили про секс по телефону, то що тоді вона подумала б?

— Твоя правда.

— Отож я й кажу, що маєте велику проблему, — зітхнувши, сказала Мей.

— Здається, маю, — визнав я.

— Не треба так просто з усім погоджуватися. Бо не думайте, що геть усе розв’яжеться, якщо чесно визнаєте свою помилку й попросите вибачення. Визнаєте чи ні, а помилка залишиться помилкою.

— Це правда, — сказав я. Вона мала цілковиту рацію.

— Ну, досить! — роздратовано сказала Мей. — А що вас приводило до мене вчора ввечері? Щось було потрібне?

— Тепер уже це не має значення.

— Не має значення?

— Ага. Коротко кажучи, не має.

— Хочете сказати, що пообіймалися з нею, і до мене не маєте ніякого діла?

— Та ні! Я тоді лише подумав…

Мей Касахара обірвала розмову. «От тобі й на!» — подумав я. Мей, Мальта Кано, Крита Кано, жінка з телефону й Куміко… Здається, правильно сказала Мей, що останнім часом навколо мене крутиться забагато жінок. І в кожної свої незрозумілі проблеми.