Мáліна

Я: Ти ніколи не думав про те, що жити можна було б де-небудь в іншому місці? Там, де зелені більше. Наприклад, у Гітцінґу[347] незабаром звільниться дуже гарна квартира, Христина знає про це від друзів, друзі яких виїжджають звідти. Ти мав би більше місця для книг. Тут взагалі вже немає жодного місця, з усіх полиць уже випирає, через оту твою манію, я нічого не маю проти твоєї манії, однак це вже маніакальне. І ти стверджуєш, що в коридорі все ще чуєш сморід сечі кішок, Францез і Троллопа. Ліна каже, що вона цього більше не відчуває, та це, властиво, твоя вразливість, ти надто вразливий. Маліна: Я не зрозумів ані слова. Чому ми повинні раптом переїжджати до Гітцінґу? Ніхто з нас ніколи не мав бажання жити у Гітцінґу, на Гоге Варте чи в Дьоблінґу[348]. Я: Прошу, тільки не Гоге Варте! Я говорила про Гітцінґ. Мені здавалося, ти ніколи нічого не мав проти Гітцінґу. Маліна: Це ж майже одне й те ж саме, про це взагалі не може бути жодної мови. Тільки не заходься відразу плачем. Я: Я жодного слова не сказала про Гоге Варте, і не вигадуй, ніби я починаю плакати. У мене нежить. Я маю достатньо спати. Звичайно, ми залишимося на Унґарґассе. Про щось інше взагалі не може бути і мови.