![На дорозі [calibre 1.19.0] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/1/5/5/0/na-dorozi-calibre-1-19-0-download.jpg)
На дорозі [calibre 1.19.0]
- Автор: Керуак Джек
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: javalibre.com.ua
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «На дорозі [calibre 1.19.0]». Краткое содержание книги:
– Ні, я нічого не хочу до діла з краденими машинами.
– Ну що ти, чувак! Ось Тоні поїде зі мною, чи не так, чудовий любий Тоні?
А Тоні – худа, темноволоса, ниюча та стогнуча загублена душа, з очима святого – нахилився до Діна і стогнав, і стогнав, бо йому раптом стало погано, а потім з якоїсь інтуїтивної причини злякався Діна та з жахом на обличчі відскочив назад. Дін похилив голову і вкрився потом. Він вибіг і поїхав геть. Ми з Френкі знайшли таксі неподалік і вирішили поїхати додому. Поки таксист їхав нескінченно темним бульваром Аламеда, по якому я блукав не одну ніч у попередні літні місяці, співаючи, нарікаючи, поїдаючи зорі та крапля за краплею розбризкуючи сокисвого серця на гарячий асфальт, Дін раптово під'їхав за нами у краденому кабріолеті та почав кричати й сигналити. Обличчя водія таксі побіліло.
– Це лише мій друг, – сказав я.
Ми враз остогидли Діну, і він помчав дев'яносто миль на годину попереду нас, викидаючи у вихлоп пилюку. Потім він звернув на вулицю Френкі й зупинився перед її будинком; так само швидко він раптом знов кудись поїхав, розвернувся і помчав назад у бік міста, поки ми вилазили з таксі та розплачувались за дорогу. Через кілька хвилин, коли ми схвильовано чекали на темному подвір'ї, він повернувся вже в іншій машині, побитому купе, зупинився у хмарі пилюки перед будинком, просто вивалився з машини, пішов у спальню і смертельно п'яний впав на ліжко. І ось ми залишились із краденою машиною прямісінько на нашому подвір'ї.
Я мав його розбудити; я не міг завести машину, щоб якось її позбутись. Він вивалився з ліжка, одягнений лише в жокейські шорти, і ми разом сіли в машину, поки діти сміялись у вікнах, і покотились, перелітаючи рядки конюшини в кінці дороги, гоп-скок, аж поки машина вже не витримала й завмерла під старою тополею біля фабрики.
– Далі не можу, – сказав Дін просто.
Він вийшов з машини і в самих лише шортах під місячним сяйвом почав іти назад через поле кукурудзи, десь півмилі. Ми повернулись додому, і він уклався спати. Все було в страшенному бедламі – увесь Денвер, моя подруга, машини, діти, бідна Френкі. вітальня, залита пивом і всіяна бляшанками. І я намагався спати. Деякий час мені не давав спати цвіркунець. Уночі в цій частині Заходу зорі, такі, як я їх бачив у Вайомінгу, були величиною з римські зірки, і самотні, немов Принц Дарми, котрий загубив сад своїх предків і подорожує поміж точок Великої Ведмедиці, намагаючись знову його віднайти. Так вони повільно керують ніччю, а задовго до справжнього світанку велике червоне світло з'явилось високо над забутою, змученою землею десь із боку Західного Канзасу, і над Денвером защебетали пташки.
Розділ восьмий
ЗРАНКУ нас пройняла страшна нудота. Спершу Дін пішов через кукурудзяне поле подивитись, чи машина повезе нас на Схід. Я сказав йому ні, проте він усе одно пішов, а повернувся блідий.
– Чувак, там стоїть машина детектива, а кожен відділок у місті знає мої відбитки з того року, коли я вкрав п'ятсот машин. Ти бачиш, що я з ними роблю, я просто хочу поїздити, чувак! Мені треба йти! Слухай, ми потрапимо до тюрми, якщо зараз же не заберемося геть.
– Ти до біса правий, – сказав я, і ми почали збиратись, наскільки швидко нам дозволяли наші руки. Теліпалися краватки, розхристані сорочками, – ми попрощалися з нашою солодкою маленькою сім'єю і поплентались у бік захисної дороги, де нас ніхто не знайде. Маленька Джанет плакала прощаючись із нами, чи зі мною, чи ще з чимось, а Френкі була ввічлива, і я її поцілував і вибачився.
– Він справді божевільний, – сказала вона. – Точно, як мій чоловік, який утік. Просто той самий чоловік. Сподіваюся, що мій Мікі таким не виросте, вони зараз усі такими стають.
Я попрощався з Люсі, яка в руці тримала свого жучка, а маленький Джимі спав. Усе сталось за пару секунд чудесного недільного світанку, поки ми бігли з нашим страшним багажем. Ми поспішали. Щохвилини ми очікували, що за будь-яким сільським поворотом з'явиться кру-зер і поїде за нами.
– Якщо та жінка з рушницею коли-небудь дізнається, нам гаплик, – сказав Дін. – Ми повинні піймати таксі. Тоді ми в безпеці.
Ми збиралися розбудити фермерську сім'ю, щоб скористатись їхнім телефоном, але нас налякав їхній пес. Кожної хвилини все стає дедалі небезпечнішим; купе знайдуть селяни, які рано встають. Нарешті одна мила старенька пані дозволила нам подзвонити з її телефону, і ми викликали таксі з центру Денвера, але воно не приїхало. Ми знов вийшли на дорогу. Почався ранішній потік машин, і кожна машина нагадувала крузер. Раптом ми побачили крузер і я знав, що моєму життю, таким, як я його знав, настав кінець і прийшов новий жахливий етап в'язниць та залізного суму. Але крузер виявився нашим таксі, і з того моменту ми знову летіли на схід.