![На дорозі [calibre 1.19.0] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/1/5/5/0/na-dorozi-calibre-1-19-0-download.jpg)
На дорозі [calibre 1.19.0]
- Автор: Керуак Джек
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: javalibre.com.ua
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «На дорозі [calibre 1.19.0]». Краткое содержание книги:
Я подивився на Діна. Його лице почорніло.
– Так, так, – сказав він.
Його брат продовжував нас возити і навіть купив нам морозива. Тим не менше Дін закидав його безкінечними запитаннями про минуле, його брат відповідав, і скоро Дін майже почав пітніти від збудження. Ох, де ж тієї ночі був його пропащий батько? Його брат висадив нас біля сумного світла карнавалу на бульварі Аламеда та Федерал.
Він домовився з Діном про підписання документа наступного дня і поїхав. Я сказав Діну, що мені шкода, що він не має нікого на світі, хто б у нього вірив.
– Пам'ятай, що я в тебе вірю. Я безмежно шкодую через те, що по-дурному образив тебе вчора.
– Добре, чувак, все нормально, – сказав Дін.
Ми разом подивилися карнавал. Там були атракціони, чортові колеса, попкорн, рулетки, тирса та сотні денвер-ської молоді, яка прогулювалась у джинсах. Дін був у тісних вимитих лівайсах та майці і скидався на справжнього денверського типа. Там були малі на мотоциклах з шоломами, вусами й розшитими куртками, – вони тусувались біля наметів з гарненькими дівчатами у лівайсах та рожевих сорочках. Також було багато мексиканок, одна фантастична дівчинка десь зо три фути заввишки, майже ліліпутка, з найчарівнішим та найніжнішим обличчям на світі, повернулась до свого супутника і сказала:
– Слухай, давай знайдемо Гомеса й заберемося геть. Дін її побачив і завмер. Могутній ніж вдарив його із
нічної темряви. – Чувак, я її люблю, ой, як же я її люблю…
Ми довго за нею ходили. Нарешті вона перейшла через дорогу, щоб потелефонувати з мотельної телефонної будки, а Дін вдав, що продивляється сторінки телефонної книжки, тоді як насправді дивився на неї. Я спробував завести розмову з друзями красуні-лялечки, але вони не звертали на нас уваги. Гомес з'явився на старій вантажівці і забрав дівчат. Дін стояв на дорозі, тримаючись за груди:
– Ой, чувак, я мало не вмер…
– Чому ж ти в біса з нею не поговорив?
– Я не можу, я не міг…
Ми вирішили купити пива й піти до Френкі слухати платівки. Ми вирушили в дорогу з мішком пива. Маленька Джанет, тринадцятилітня донька Френкі, була найгар-нішою дівчинкою на світі і от-от мала стати шикарною жінкою. Найкращими були її довгі, тоненькі, ніжні пальці, з якими вона весь час розмовляла, немов Клеопатра в танку на Нілі. Дін сидів у найвіддаленішому кутку кімнати й дивився на неї з-під лоба, повторюючи: «Так, так, так». Джанет його помітила; вона звернулась до мене по захист. У попередні місяці я провів з нею багато часу, розмовляючи про книжки та всілякі дрібниці, які її цікавили.
Розділ сьомий
ТІЄЇ ночі нічого не відбулося; ми пішли спати. Усе сталося наступного дня. Після обіду ми з Діном поїхали в центр Денвера у справах і зайшли в бюро подорожей дізнатись про машину до Нью-Йорка. Увечері дорогою додому ми вирушили в бік Френкі, по Бродвею, і Дін раптом зайшов у спортивний магазин, спокійно взяв бейсбольний м'яч з прилавка і вийшов, підкидаючи його в руці. Ніхто не помітив; ніхто ніколи не помічає подібні речі. Стояв сонний, спекотний день. Ми йшли вулицею та кидались м'ячем.
– Завтра ми точно знайдем машину в бюро подорожей. Одна приятелька подарувала мені величезну кварту
бурбону «Старий дідусь». Ми почали його пити вдома у Френкі. Через кукурудзяне поле жила гарненька молода дівчинка, яку Дін намагався підчепити з того часу, як ми приїхали. Заварювалась біда. Він кинув забагато камінчиків у її вікно і налякав її. Поки ми пили бурбон у засміченій вітальні зі всілякими псами, розкиданими іграшками та сумними розмовами, Дін час від часу вибігав через кухонні двері й перебігав поле кукурузи, щоб покидати камінці у вікно та посвистіти. Час від часу Джанет виходила глянути на те, що відбувалося. Раптом Дін повернувся зблідлий:
– Біда, хлопчику мій. Мама тієї дівчини біжить за мною з рушницею і з собою захопила купу тутешніх школярів, щоб мене побити.
– Що? Де вони?
– За полем кукурудзи, хлопчику мій.
Дін був п'яний і йому було начхати. Ми разом вийшли і в місячному сяйві перетнули кукурудзяне поле. Я помітив гурт людей на темній ґрунтовій дорозі.
– Он вони йдуть! – почув я.
– Почекай хвилинку, – сказав я. – Що сталося, скажіть будь ласка?
Мати бовваніла на задньому плані з великою рушницею в руці.
– Твій чортів друг уже нам остогид. Я не з тих, хто піде по допомогу до закону. Якщо він хоча б раз сюди поткнеться, я стрілятиму і вб'ю його.