Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Міністерство фінансів України, Національний університет ДПС України
- ISBN: 978-966-337-259-4
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.». Краткое содержание книги:
268.6. У даному пункті визначено особливості справляння туристичного збору. Зокрема, у Податковому кодексі України зазначено, що обов’язки щодо його справляння покладаються на податкових агентів під час надання послуг, пов’язаних з тимчасовим проживанням, які зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку або квитанції на проживання. Натомість, відповідно до статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», курортний збір справлявся з платників за місцем їх тимчасового проживання не пізніше ніж у триденний термін від дня прибуття в курортну місцевість. При зміні платником місця проживання в межах курортної місцевості збір повторно не справлявся[363].
Відповідно до пункту 10.4 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень у кожному конкретному випадку вирішують питання щодо можливості впровадження туристичного збору[364]. Іншими словами, даний збір не є обов'язковим для встановлення за наявності об’єктів оподаткування, а його ставки та порядок сплати визначаються сільською, селищною і міською радою. Це дає змогу органам місцевого самоврядування провадити власну фіскальну політику залежно від економічної ситуації.
268.7. У цьому пункті визначено порядок сплати туристичного збору. Зокрема, відповідно до підпункту 268.7.1 Податкового кодексу України, сума даного збору, обчислена відповідно до податкової декларації за звітний (податковий) квартал, сплачується у строки, визначені для квартального звітного (податкового) періоду — до 31 березня, 30 червня, 30 вересня, 31 грудня.
РОЗДІЛ XIII ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ
Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. У ст. 206 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. встановлено, що використання землі в Україні є платним. Такий підхід сприяє раціональному використанню та охороні земель.
У п. 14.1.147 ст. 14 ПК України закріплено, що плата за землю — загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Отже, відповідно до положень ПК України, поняття «плата за землю» є узагальнюючим і об’єднує два обов’язкових платежі — земельний податок та орендну плату за землі державної та комунальної форми власності. Відповідно до п. 14.1.72 ст. 14 ПК України земельний податок — обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (див. коментар до п. 269.1.1 статті 269). А згідно з п. 14.1.136 ст. 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності — обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (див. коментар до ст. 288 ПК України).
Плата за землю є прямим, загальнодержавним обов’язковим платежем, який сплачується на всій території України фізичними і юридичними особами.
Стаття 269. Платники податку
269.1. Платниками податку є:
269.1.1. власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
269.1.2. землекористувачі.
269.2. Особливості справляння податку суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 04.11.2011 р. № 4014-VI)
269.1. Щодо загального визначення «платники податків», див. коментар до ст. 15 ПК України. Платники плати за землю є суб’єктами податкових правовідносин, це фізичні та юридичні особи, які постійно користуються земельною ділянкою у зв’язку з набуттям права власності на неї або використовують на підставі укладеного договору оренди земельну ділянку, яка перебуває в державній або комунальній формі власності.
363
Стаття 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори».
364
Пункт 10.4 Податкового кодексу України.