Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.

268.4. У даному пункті визначено базу справляння туристичного збору, якою є вартість усього періоду проживання в готелях, кемпінгах, мотелях, гуртожитках для приїжджих й інших закладах готельного типу, санаторно-курортних закладах, будинках і квартирах, що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму без ПДВ. До вартості проживання, за якою визначається база справляння даного збору, не включаються витрати на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), телефонні рахунки, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд, обов’язкове страхування, витрати на усний та письмовий переклади, інші документально оформлені витрати. Такий механізм визначення бази справляння туристичного збору дає змогу зменшити податкові зобов’язання для його платників, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, й отримують відповідні послуги з тимчасового проживання.

268.5. У цьому пункті визначено податкових агентів туристичного збору, тобто суб’єктів, на яких згідно з рішенням сільської, селищної та міської ради покладається обов’язок з його обчислення і перерахування до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платників податків. Зокрема, до них належать: по-перше, адміністрації готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих й інших закладів готельного типу, санаторно-курортних закладів; по-друге, квартирно-посередницькі організації, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки та квартири, що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму; по-третє, юридичні особи і фізичні особи-підприємці, які уповноважуються сільською, селищною та міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною місцевою радою.

На відміну від Податкового кодексу України, згідно зі статтею 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», до податкових агентів належали, з одного боку, адміністрації готелів й інших установ готельного типу під час реєстрації прибулих, а з іншого — квартирно-посередницькі організації при направленні осіб (крім прибулих за путівками туристично-екскурсійних установ і організацій) на поселення в будинки та квартири, що належать громадянам на праві власності. Крім того, з осіб, які зупинялися у будинках і квартирах громадян без направлення квартирно-посередницьких організацій, а також з осіб (крім тих, що здійснювали подорож за маршрутними книжками), які проживали у наметах й автомашинах, курортний збір справлявся у порядку, визначеному місцевими радами[362].