Нарис загальної історії
- Автор: Жан Башлер
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ніка-Центр
- ISBN: 966-521-338-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Нарис загальної історії». Краткое содержание книги:
Розрахована на вчених — істориків, соціологів, політологів, а також на студентів зазначених спеціальностей.
Азійський варіант
Схема, прийнята в Передній Азії, найстаріша за часом, оскільки вона має сягати щонайменше шумерів на перехресті IV і III тисячоліть, а контури її окреслилися набагато раніше, ще з початком самої неолітизації. Схема ця також і найтриваліша, адже вона зберігається й донині, попри всі політичні, економічні, релігійні, культурні потрясіння. Щоб роздивитися її характер і дух за десять тисячоліть, потрібно спробувати зробити таке узагальнення, щоб його результат міг накладатися на всі епохи, не ототожнюючись при цьому з жодною. Потрібно знайти алгебраїчну формулу цього варіанта, конкретні значення якої вписуються різними епохами.
Будова ґрунтується на базовій одиниці, яку не можна визначити краще, ніж місто, але місто, що не є полісом. Це — беззаперечне місто. Воно є містом у фактичному сенсі, має вигляд щільного скупчення жителів, зазвичай обмежене захисним муром. Оселя за своїм принципом — це певна кількість житлових приміщень, розташованих навколо порожнього простору, а назовні вона виходить глухою стіною. Порожній простір — це внутрішній двір, розміри якого можна міняти і де можна здійснювати будь-які облаштування. Зовнішній простір — це вулиця у формі простого ходу сполучення. Така міська схема різко контрастує з іншим можливим варіантом, коли оселя будується навколо чимось зайнятого місця, виходить і відкривається назовні, а її центральне місце — публічна площа, оточена громадськими цивільними й релігійними будівлями. Це теж місто в соціальному розумінні, тому що воно населене не хліборобами або принаймні рільництво не основне заняття більшості мешканців. Така схема не придатна для дуже ранніх епох, коли населені пункти, які мають уже міський вигляд, займали рільники. У соціальному плані місто — це насамперед місце перебування соціальної еліти, усіх тих, хто посідають політичні, релігійні та економічні посади. Ця перевага діє в обох напрямках: місто приймає до себе еліту, а еліта мешкає в місті. Такий тісний союз відбивається в трьох головних пам’ятках міста: палаці, храмі й ринку, які фактично наявні та виконують соціальні функції. Міський народ складається з ремісників, дрібних торгівців, слуг, охоронців, усіх тих, хто прямо чи непрямо забезпечує функціонування трьох головних інституцій.
Урешті-решт, це також і місто в економічному розумінні, принаймні в домодерному економічному сенсі слова. Місто є місцем проживання феодалів, які не живуть при своїх землях, а також і місцем, де вони витрачають ренту, одержувану від землі. Власне, земля належить не тим, хто її обробляє, а політичній владі, духовенству та купцям. Хлібороби є орендарями, але їм залишається не половина їхнього продукту, а лише п’ята частина. Орендарі, які постійно перебувають на межі виживання, нездатні заощаджувати кошти, вкладати їх та впроваджувати які-небудь новації. Таке хліборобство може прогресувати технічно й економічно тільки за рахунок інвестицій із боку тих, хто володіють достатніми капіталами. Оскільки, з огляду на кліматичні умови, найвигідніше вкладати кошти в збирання, подачу, розподіл води, у дренаж, а ці гідротехнічні роботи потребують значних коштів, капітал, у принципі, може надходити тільки від політичної влади. Цей спосіб створення гідротехнічної інфраструктури за ініціативою та за фінансування державними органами різко контрастує з китайською системою, де цим опікуються еліта та місцеві об’єднання. Землевласники не живуть на селі, а задовольняються одержанням орендної плати. Це — суто рантьє й у жодному разі не сільськогосподарські підприємці. Така поведінка має своє правове й економічне обґрунтування. Земля — це власність, а права власності можна передавати та ділити. З часом це призводить до надзвичайного розпорошення власності. Коли таке розпорошення досягнуте, воно прагне увічнитися, бо це — певна перешкода будь-яким конфіскаціям, адже довелося б експропріювати надто багато людей, кожен з яких володіє надто малою площею. Економічний результат при цьому такий, що землевласники теж не мають змоги інвестувати та й не зацікавлені в цьому.