Анатомія неоголошеної війни
- Автор: Савченко Микола Олексійович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Українська перспектива
- ISBN: 966-7243-20-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Анатомія неоголошеної війни». Краткое содержание книги:
Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна.
Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.
Для України протверезіння настало після усвідомлення того, скільки цей флот забере з бюджету. Відіграли свою роль і проросійські настрої чорноморців. Росія також багато що зрозуміла після визнання України західними країнами, хоча про світове визнання можна було говорити тільки як де-юре. Про підтримку світового співтовариства тоді можна було тільки мріяти.
До Дагомису тактика політичного лавiрування, яку проводив Леонiд Кравчук, якоюсь мірою була виправданою, але пізніше, коли позиція Росії стала жорсткішою, пішли поступки одна за одною. Переговори, які пройшли в Ялті, а особливо в Масандрі, Росiя розцінила як поступливість України, як слабкість її позицій. У підсумку Москва стала проводити активну політику тиску. Однак, незважаючи на всі важелі — політичні та економічні — вона не досягла мети. І тому Москва повела гру затягування переговорів. Розрахунки були найрізноманітнішими. Кремль сподівався, що зі зміною Леонiда Кравчука прийде “проросійський” Леонiд Кучма. Ця надія не справдилася. І ситуація довкола поділу ЧФ на початку 1995 року стала значно змінюватися, причому не на користь Росії. Майже всі засоби тиску, які Росія використовувала під час правління Леонiда Кравчука, виявилися неефективними, але тактику затягування переговорних процесів російська сторона продовжувала демонструвати і щодо ЧФ, і щодо підписання Договору про дружбу та співробітництво. Росія не погоджувалася з формулюванням у договорі: “РФ визнає кордони України”.
Загалом підстав для оптимізму щодо поділу ЧФ не було. Складалася ситуація, коли “чорноморський глухий кут” не давав посуватися далі російсько-українським відносинам. Але крига рушила. Багато в чому цьому сприяла заміна керівників делегацій на переговорах.
Замість Юрiя Дубинiна, який займав жорстку позицію й демонстрував завзяте небажання йти на компроміси, було призначено першого віце-прем’єра Олега Сосковця. Українську сторону представляв перший вiце-прем’єр Євген Марчук.
У результаті під час першої ж зустрічі в Києві делегації розробили проект Декларації про поділ Чорноморського флоту. Цей документ, зокрема, закріпив згоду України на базування російського флоту в Севастополі й ще в деяких місцях кримського регіону. Військовослужбовці могли самі визначати, на якому флоті — українському чи російському — їм служити.
Принципово важливо було те, що не Севастополь буде, як того домагалася російська делегація, базою ВМФ Російської Федерації, а в Севастополі перебуватиме лише його основна частина. Чисельність берегових військ та авіації повинна визначатися з урахуванням існуючих міжнародних зобов’язань України щодо звичайних озброєнь, при цьому російську частину авіації передбачалося вивести з території держави. Крім того, керівництво ВМФ РФ висловило готовність передати під юрисдикцію України всі об’єкти ЧФ в західній частині морського узбережжя України. Для забезпечення потреб російської бази ЧФ, що залишиться в Криму, передбачалося використати 71 об’єкт інфраструктури.
Однак у виконання цього рішення вірилося мало. В історії поділу ЧФ подібних документів підписувалося чимало, але жодного з них не було виконано навіть частково, тому було вкрай несподіваним, коли командування українських ВМС одержало телеграму за підписом начальника штабу Чорноморського флоту, в якій на підставі директиви головнокомандуючого ВМФ Російської Федерації пропонувалося до 14 березня направити у м. Очаків комісію для приймання озброєння, техніки й житлово-казарменного фонду частин Чорноморського флоту, що дислокуються там і підлягають розформуванню. Рішенням командувача ВМС України приймальну комісію, яка повинна була завершити роботу до 1 квітня, очолив заступник командувача ВМС України контр-адмірал Микола Костров. 17 березня було підписано акт прийняття—передачі. Після цього 12 квітня на бойових катерах, що залишилися ВМС України в Iзмаїльському гарнiзоні, було піднято український Державний прапор.
Передавання відбувалося зовні цивілізовано. Було дотримано відповідних ритуалів. В урочистій обстановці спускався Військово-Морський прапор колишнього СРСР і підіймався Державний прапор України. Проте приймання майна й устатковання йшло за залишковим принципом. Деякі об’єкти було вже продано комерційним структурам, розграбовано, приведено в непридатний стан, і це не могло не позначитися на організації підрозділів українського флоту.