Дванадцять стільців. Золоте теля
- Автор: Петров Евгений Петрович, Ильф Илья Арнольдович
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-00428-5
- Переводчик: Марія Михайлівна Пилинська
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Дванадцять стільців. Золоте теля». Краткое содержание книги:
Гострий, розважальний сюжет, веселі і дошкульні жарти, які стали крилатими виразами, елементи літературної пародії сприяють широкій і постійній популярності цих творів.
Женихи були дуже смішні, особливо — Яєчня. Замість нього виносили велику яєчню на сковороді. На морякові була щогла з парусом.
Недаремно купець Стариков кричав, що його душать патент і зрівняльний. Він не сподобався Агафії Тихонівні. Вона вийшла заміж за Степана. Обидва заходились наминати яєчню, яку подав їм, обернувшись на лакея, Подколесін. Кочкарьов з Феклою співали куплети про Чемберлена та про аліменти, які британський міністр бере з Німеччини. На кухлях Есмарха зіграли відхідну. І завіса, війнувши прохолодою, закрилася.
— Я задоволений з вистави, — сказав Остап, — стільці цілі. Але гаяти часу нам нема чого. Якщо Агафія Тихонівна буде щодня на них гупати, то вони проживуть недовго.
Молоді люди у фасонних піджаках, штовхаючись і сміючись, обговорювали тонкощі речового і звукового оформлення.
— Ну, — сказав Остап, — вам, Кисонько, треба бай-бай. Завтра зранку треба ставати по квитки. Театр о сьомій вечора виїжджає прискореним до Нижнього. Отже, ви беріть два твердих місця для сидіння до Нижнього, Курської залізниці. Біда невелика — посидимо. Лише одна ніч.
Другого дня весь театр Колумба сидів у буфеті Курського вокзалу. Симбієвич-Синдієвич, вживши заходів, щоб речове оформлення пішло цим же поїздом, закушував за столиком. Вимочивши в пиві вуса, він тривожно питав монтера:
— Що, гідравлічний прес не зламають у дорозі?
— Лихо з цим пресом, — одповідав Мечников, — працює він у нас п'ять хвилин, а возити його ціле літо доведеться.
— Аз «прожектором часів» тобі легше було, з п'єси «Порошок ідеології»?
— Звичайно, легше. Прожектор хоч і більший був, але зате не такий ламкий.
За сусіднім столиком сиділа Агафія Тихонівна, молоденька дівчина з ногами твердими й блискучими, як кеглі. Навколо неї клопоталося звукове оформлення — Галкін, Палкін, Малкін, Чалкін і Залкінд.
— Ви вчора мені не в ногу подавали, — скаржилась Агафія Тихонівна, — я так і беркицнути можу.
Звукове оформлення загалакало:
— Нічого не вдієш! Два кухлі лопнуло!
— Хіба тепер дістанеш закордонний кухоль Есмарха? — кричав Галкін.
— Зайдіть в Держмедторг. Не те що кухля Есмарха, термометра не купите! — підтримав Палкін.
— А ви хіба і на термометрах граєте? — вжахнулася дівчина.
— На термометрах ми не граємо, — зауважив Залкінд, — але прямо-таки захворюєш через ці прокляті кухлі — доводиться міряти температуру.
Автор вистави і головний режисер Мик. Сестрін прогулювався з дружиною по перону. Подколесін з Кочкарьовим перехилили по три чарки і навперебій упадали за Жоржеттою Тираспольських.
Концесіонери, що прийшли за дві години до відходу поїзда, робили вже п'ятий рейс навколо скверу, розбитого перед вокзалом.
Голова Іполитові Матвійовичу йшла обертом. Гонитва за стільцями вступала у вирішальну стадію. Подовжені тіні лежали на розпеченому бруку. Пил сідав на мокрі, спітнілі обличчя. Підлітали дрожки. Пахло бензином. Наймані машини висаджували пасажирів. Назустріч їм вибігали Єрмаки Тимофійовичі, забирали чемодани і овальні їхні бляхи сяяли на сонці. Муза дальніх мандрів хапала людей за горло.
— Ну, ходімо і ми, — сказав Остап.
Іполит Матвійович покірно погодився. Тут він зіткнувся віч-на-віч з трунних справ майстром Безенчуком.
— Безенчук! — сказав він страшенно здивований. — Ти як сюди потрапив?
Безенчук зняв картуз і радісно остовпів.
— Пане Вороб'янінов, — закричав він. — Шанування дорогому гостеві!
— Ну, як справи?
— Кепські справи, — одказав трунних справ майстер.
— Чому так?
— Клієнта шукаю. Не йде клієнт.
— «Німфа» перебиває?
— Куди їй! Хіба вона мені переб'є? Ніхто не мре. Після вашої тещеньки один тільки «П'єр і Костянтин» перекинувся.
— Та що ти кажеш? Невже помер?
— Перекинувся, Іполите Матвійовичу. На посту своїм перекинувся. Голив аптекаря нашого Леопольда і перекинувся. Люди казали — стався розрив нутра, а я так гадаю, що небіжчик від цього аптекаря ліками надихався і не видержав.
— Ай-яй-яй, — бурмотів Іполит Матвійович, — ай-яй-яй! Ну, що ж, то це ти його і поховав?
— Я і поховав. А кому ще? Хіба «Німфа», туди її в гойдалку, китицю дає?
— Переміг, значить.
— Переміг. Тільки били мене потім. Мало серце мені не вибили. Міліція оборонила. Два дні лежав, спиртом лікувався.
— Розтирав себе?