Енеїда [Aeneis - uk]

473] Вістка крилата тим часом злетіла в налякане місто 474] І Евріаловій матері в уші страшна докотилась. 475] Трепет всі кості пройняв їй, нещасній, з рук човник їй випав, 476] Пряжа розсипалась, вибігла з дому, і звичаєм жінки 477] Заголосила вона, і, волосся на вітер пустивши, 478] В розпачі прямо на мури біжить, до передніх загонів, 479] І не зважає на воїв вона, й на страшну небезпеку, 480] Й зброю разючу, і скаргами тужними сповнює небо: 481] «Ох, Евріале, невже це тебе я тут бачу? В глибокій 482] Старості в мене підпоро єдина, як міг ти, жорстокий, 483] Так самотою мене залишить? Та й тобі, посилавши 484] На небезпеку страшенну, із матір’ю бідною навіть 485] Поговорить не дали в останнє. В незнаному краї 486] Псам на поталу і птахам латинським лежиш ти, я ж, мати, 487] Не провела твого тіла в могилу, очей не стулила, 488] Ран не обмила і в шати не вбрала, що днями й ночами 489] Ткала так спішно й при кроснах старечу журбу забувала. 490] Де я знайду тебе? Де твоє тяжко порубане тіло? 491] Де спочиває посічений труп твій? Це все, що приносиш, 492] Сину, мені? За цим по морях я блукала й по суші? 493] Всі свої стріли на мене скеруйте, рутули, як серце 494] Є в вас, і першу залізом убийте! Або милосердя, 495] Батьку великий богів, покажи наді мною і в Тартар 496] Громом небесним закинь мою голову ти осоружну, 497] Як жалюгідне життя я скінчити інакше не можу». 498] Це голосіння усіх зворушило, всі смутно зітхали; 499] Сили до бою охляли, завзяття ломилось. Тоді-то, 500] З Іліонея наказу й Іула, що гірко заплакав, 501] Ту, що посіяла розпачу іскри, їдай із Актором 502] Разом беруть попід руки й додому її проводжають.