Ґоморра

Обличчя, що з’явилися наступного дня в газетах, вишикувані в рядок, — боси, їхні поплічники, молоді компаньйони та старі досвідчені охоронці, — відображали не чітке внутрішнє коло керівників-кримінальників, а шматочки мозаїки влади, з якою всім доводилося рахуватися впродовж двадцяти років. Після «спартаківського» процесу ув’язнені боси почали — спідтиха або відверто — погрожувати суддям, чиновникам та журналістам — усім, кого вони вважали винуватими в тому, що групу безневинних виробників моццарелли та цементу перетворили в очах закону на вбивць та рекетирів.

Їхньою улюбленою мішенню став сенатор Лоренцо Діана. Боси розсилали листи місцевим газетам і недвозначно погрожували під час судових засідань. Відразу ж після оголошення вироку на «спартаківському» суді якісь невідомі пробралися на рибоферму брата сенатора, витягли рибу з води і розкидали по землі. Форель повільно загинула, звиваючись і хапаючи ротом повітря. Дехто з «розкаяних» навіть розповів про плани замаху на життя сенатора, що їх виношували декотрі з «яструбів» Каморри. Реалізацію цих планів зупинила протидія більш дипломатично налаштованих членів клану. Зміні думки посприяла і поліцейська охорона сенатора Діани. Озброєний супровід ніколи не був перешкодою для кланів: вони не бояться поліцейських та куленепробивних автомобілів. Але наявність охорони означає, що людина, яку вони хочуть ліквідувати, не одна, що їм не вдасться так легко позбутися особи, на чию смерть відреагують лише члени родини. Лоренцо Діана — один з тих політиків, хто вирішив викрити складний владний механізм клану Казалезі, а не просто засуджувати злочинців — як зазвичай. Він народився в Сан-Чіпріано-д’Аверса і тому був безпосереднім свідком того, як «піднялися» Барделліно і Сандокан, на власні очі бачив ворожнечу, жорстокі вбивства та бізнесові оборудки.