Ґоморра

Мої ноги глибоко загрузли в багнюку. Вода піднялася мені аж до колін. Я відчув, що ступні починають провалюватися в ґрунт. Переді мною проплив величезний рефрижератор. Я кинувся вперед, вхопився за нього руками — і він витягнув мене з багна. Мені пригадалася завершальна сцена з «Метелика», фільму за романом Анрі Шар’єра, де в головній ролі знявся Стів МакКвін. Я відчув себе як той Метелик, що тікає з французької Гвіани на припливній хвилі, вчепившись у мішок з кокосами. То була абсурдна думка, але в певні моменти не залишається нічого іншого, як підсміюватися над власного одержимістю і над божевіллям реальності, яку ти не вибираєш сам, а просто змушений терпляче зносити як даність. Мені захотілося заволати, несамовито загорлати — як Метелик у фільмі. Мені захотілося завити глибоким нутряним виттям, щоб аж горлянка репнула від сили голосу, яка в мені ще лишалася: «Гей, вилупки смердючі! Я нікуди не пішов! Я й досі тут!»