ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
— Не допоможе, — тихо сказав Микола, і Храпов одразу ткнув олівцем у його бік. Тунгусов підвівся.
— Що б ми не робили в головкомі — нічого не доб’ємося. Там Вітковський. Начальник головкому буде радитися з ним, а той тепер не посоромиться в засобах, щоб нам допекти. Я знаю, як це робиться. Можу сказати заздалегідь: він організує наукову консультацію, яка цілком відкине наш проект. Отже, з нього нічого не візьмеш, і цю чорну справу він зробить чужими руками. А начальник головкому в такому разі відповідальності на себе, звичайно, не візьме. І спокійно відмовить нам. Треба діяти інакше, зовні…
Микола говорив спокійно, у своїй звичайній оригінальній манері вимовляти кожне слово до кінця, не поспішаючи, нічого в ньому не ковтаючи, не підвищуючи голосу, — немов розмовляв з друзями за чаєм.
І як він сам, стежачи за думкою Полікарпова, не стримався і з місця заявив «не допоможе», так тепер Ганна, яка давно уявила собі найпростіший на її думку шлях, невимушено сказала:
— А чому б нам…
Микола не закінчив своєї думки, але, почувши Ганну, замовк, подивився на неї, кивнув підбадьорливо, немов запрошуючи її доказати за нього те, що їм обом уже ясно. Ганна відчула цю довіру і трохи зніяковіла — а що як помилиться!
— Ніхто начебто не сумнівається, — сказала вона, — що наш проект важливий для багатьох галузей промисловості. Виходить, треба звернутися до наркома, зустрітися з ним, поговорити, розповісти про наші труднощі з лампами, про Вітковського…
— Ну, от і добре, — схвально кивнувши в її бік, сказав Микола і сів одночасно з нею.
— Правильно! Звичайно, до наркома! — загули голоси.
«Музиканти» за директорським столом перезирнулися.
— Як, подужаємо, Тимофію Павловичу? — спитав Вольський, підморгуючи директорові. Він уже відчував спортивний інтерес до цього плану. Головним артистом високого мистецтва брати, обходити всякі адміністративні бастіони і застави був, звичайно, Храпов. Це був психолог. Найстійкіших секретарок-церберів він приручав, перетворював на однодумців дуже просто. План кампанії почав визрівати у нього вже через кілька секунд після пропозиції Ганни. Він уже бачив себе у великому шкіряному кріслі в кабінеті наркома…
— А що ж… — посміхаючись, відповів він Вольському. Так і вирішили.
Делегація до наркома складалася з трьох чоловік: директора, головного інженера і Тунгусова.
Невідомо, якими хитромудрими шляхами вони добилися свого, але вже на четвертий день після технічної наради було призначено прийом. Успіхові цьому дивувалися самі секретарі: зустрічі з діячами свого ж відомства ледве втискувалися в тісно упаковані на два тижні вперед робочі дні наркома, а тут «музиканти», і — нате вам! Правда, були всі ознаки того, що нарком зацікавився проблемою, викладеною в листі, де мотивувалося прохання про прийом. Але ж у кожного, хто йде до наркома, — проблема. Треба вміти написати листа. Треба вміти добитися, щоб його прочитали негайно…
О третій годині вони сиділи в приймальні.
Велика група відвідувачів вийшла з кабінету і мовчки пішла. Секретар зник за дверима, одразу вийшов і сказав:
— Будь ласка, товариші.
Микола хвилювався. Це було своєрідне хвилювання, якого він ще не знав. Ось зараз він, Микола Тунгусов, зустрінеться з цією великою людиною, старим революціонером, визначним організатором, творцем, а тепер керівником радянської промисловості, в руках якого була доля багатьох справ, подій, людей. До нього приходять люди з своїми різноманітними «питаннями». Приходять по рішення, бо самі не можуть його знайти, сперечаються між собою, борються… Хтось неправий. Хто цей неправий? Хто може наважитися принести сюди свою неправду — особисту чи відомчу, неуцьку чи корисливу?..
Тепер Микола усвідомив свій трепет, як відповідальність за правду перед державою. Він вмить оглянув у думці, немов з великої висоти, свій проект, свої лампи. Ні… все гаразд. Усе — чисто.
Ще крок, і… Микола в думці уже бачив монументальну постать наркома, що зійшла з святкових плакатів — статичних, немов створених раз і назавжди, — домальовану уявою: високий зріст, суворі холодні риси, суворий тон високого начальника…
Він увійшов останнім.
З-за великого письмового столу підвівся невеликий літній чоловік, привітно потиснув руки гостям. Храпов відрекомендувався сам і віл рекомендував своїх супутників.
— Сідайте, друзі.
«Он він який!» — думав Микола, спостерігаючи, як уважно нарком розпитує, слухає директора. Одразу зникло хвилювання, зробилося легко. Перед ним був простий і дбайливий господар, якому дороге все, що може принести користь його величезній, складній справі.