ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
Ось і відповідь на ваше запитання, товаришу нарком. Наша наука про променисту енергію робить лише перші кроки. Труднощів багато, а довір’я і допомоги мало. Зрештою, я розумію і господарників. Серед нас є, звичайно, і такі, що захоплюються, і не досить компетентні люди. Буває важко розібратися в нашій «тонкій механіці» — кому тут можна, а кому не можна довіряти…
Нарком підвівся, доброзичливо дивлячись на Тунгусова.
— Нічого, розберемося. — Він узяв трубку. — Товариш Вітковський? Так, так, доброго дня! От що, шановний, зараз до вас прийде інженер Тунгусов… Так, він, він… Займіться ним як слід, усі його претензії, треба задовольнити. І якнайшвидше. Складіть разом з ним заявку, копію дайте мені. — А ви, — сказав він, знову звертаючись до Тунгусова, — не соромтесь, вимагайте все, що треба для роботи. Замовлення викопаємо, грошей дамо, скільки потрібно буде. Сушарню треба зробити за всяку ціну. А потім підемо і далі. Дуже прошу вас держати мене в курсі справи. Ось вам мої телефони. Якщо зустрінуться які-небудь труднощі і потрібна буде допомога, дзвоніть безпосередньо мені в будь-який час.
— Спасибі, — заїкаючись від хвилювання, пробурмотів Микола. — Спасибі за довір’я, товаришу нарком! — він схопив папірець з номерами телефонів, міцно стиснув наркомові руку і швидко вийшов.
— Професор Ридан, — доповів секретар, входячи до кабінету.
— Ридан? Фізіолог? — здивувався нарком.
— Очевидно, він.
— Просіть… просіть…
Вони зустрілися, як давні знайомі, хоча навряд чи коли-небудь зустрічалися. Нарком добре знав ім’я Ридана, одного з перших учених, який без вагань примкнув у свій час до соціалістичної революції, знав його славу визначного хірурга, чув про недавній виступ професора, перерваний несподіваним приступом хвороби.
— Вас, мабуть, дивує поява людини, такої далекої за своєю спеціальністю від питань промисловості… — почав Ридан.
— От і помиляєтеся, — сміючись відповів нарком. — Анітрохи я не здивований. До нас тепер усі йдуть, і я думаю, що зараз не знайдеться жодного відомства, жодної галузі знань, які не були б кровно зацікавлені в нашій промисловості. Знаєте, хто у мене зараз був? Музиканти! — обидва весело розсміялися. — Однак як ви себе почуваєте, професоре? Я чув, ви хворіли.
— Ви чули про мій провал у Будинку вчених?
— Чому «провал»? Кажуть, доповідь була дуже цікава.
— Можливо… Але я виступав не лише для того, щоб зробити цікаве повідомлення. Моя доповідь мала певну, дуже важливу для моєї дальшої роботи мету, якої я так і не досяг. Якась хвилинна слабість, незрозумілий шок, що не підходить під визначення «хвороба», змусив мене припинити доповідь. І саме провал, а не хвороба, — основне значення цього інциденту. Він, власне, і привів мене до вас.
Нарком уважно подивився на бліде обличчя вченого. Ридан ще не зовсім видужав від потрясіння, викликаного невдачею з фізиками і незрозумілістю самого «шоку», для якого він не знайшов ніяких підстав у своєму організмі. Занепокоєність промайнула в живих глибоких очах наркома.
— Скажіть, скільки годин на день ви працюєте? — спитав він. — Або краще, скільки ви відпочиваєте?
Легка усмішка ворухнула вуса Ридана.
— А ви, товаришу нарком? — запитав він замість відповіді.
Нарком одвів погляд і теж посміхнувся. Всі знали його звичку виходити після роботи в наркоматі на прогулянки «для відпочинку», причому місцем таких прогулянок завжди виявлялися заводи, які вимагали в той час особливої уваги наркомату.
— Нам з вами приблизно по піввіку, — вів далі Ридан. — Відпочивати, кажете? Як це відпочивати? Тільки голова може змусити нас відпочивати, вона керує людиною. Я можу дати відпочинок рукам, шлунку, навіть серцю. Але ми з вами працюємо головою. Як же бути з нею, коли вона сама не хоче… не може відпочивати?!
Вони сиділи один навпроти одного, літні, міцні ще, уважні, і мовчали кілька секунд.
— Ви маєте рацію, — сказав, нарешті, нарком. — Нам цього зробити не можна. Ніякий відпочинок не змусить наші голови припинити роботу… Чим же — я можу допомогти вам?
Ридан коротко розповів про своє відкриття, про «конфлікт з фізикою». Розв’язання серйозної фізіологічної проблеми ховається в недоступній йому галузі. Потрібна допомога. Промисловість об’єднує всі кращі технічні сили країни. Вона, звичайно, знає видатних радіотехніків, конструкторів-винахідників.