ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
Виходить — можна. Настала ця хвилина!
А втім… треба спершу все підрахувати на нових основах…
День Микола обчислював. На другий день читав. У Ленінській бібліотеці за допомогою бюро обслуговування він розшукав і переглянув усе, що вийшло в світовій пресі за останні роки на цю тему. Дещо цікаве йому там переклали з англійської…
На третій день Федір привіз йому гостей — директора Храпова і головного інженера Вольського.
Микола просто розповів про суть і переваги високочастотного методу, про його прогресивність, показав кілька дослідів сушіння дерева.
Федір спостерігав. Він не сумнівався в результатах цього побачення і з самого початку вирішив з’ясувати, в чому секрет того мистецтва переконувати, яким так добре володів його друг і якого так бракувало йому самому. Він бачив, як ввічлива, насторожена увага його шефів потроху тепліла, нагрівалася все помітнішими струмочками довір’я, цікавості, іноді навіть захоплення…
Федір стежив за кожним жестом, за кожною фразою Миколи. Він міг би заприсягтися, що Микола не робить ні найменшого зусилля, щоб переконати чи бодай зацікавити співбесідників. Просто пояснює, показує. Він помічав «помилки» Миколи: то одне, то інше можна було б подати гостям набагато ефектніше. Саме він неодмінно скористався б такою можливістю… Чи не в цьому секрет? У тому, що в його розповіді нема ніякої тенденції переконати. В чесності? І в знанні об’єкта…
Тим часом його шефи почали «плавитися». Замріяні посмішки розпливлися на обличчях, — сама перспектива не залежати від «сирого» лісу, який поставляли фабриці, — викликала в них захоплення…
Їм не потрібно було ні обмірковувати, ні обговорювати те, що вони дізналися і побачили. Вони тільки переглянулися і запропонували Миколі укласти з ним, як з винахідником, договір на проектування і монтаж дослідної установки на фабриці. Микола погодився, але з однією умовою: якщо вони зуміють накинути електропромисловості замовлення на спеціальні електронні лампи його конструкції для високочастотного генератора. Без цих ламп не було рації взагалі братися за цю справу.
Вирішили так: ідея створення високочастотної сушарні буде обговорена на технічній нараді з представниками головкому електропромисловості. Тут же буде вирішено питання про лампи.
«Музиканти» негайно побігли в наркомат і почали там осаду головкому за добре відомими їм стратегічними законами. Через п’ять днів головком здався: на музичну фабрику вирушив сам заступник начальника Вітковський — «хазяїн» електролампових заводів. Начальство з «свого» наркомату не примусило себе чекати.
Технічна нарада почалася в атмосфері загального піднесення. Всі були в курсі подій і накреслену реформу приймали, як можливий початок нової ери в житті підприємства. Нарада з представниками двох наркоматів повинна була санкціонувати цей знаменний крок.
Директор надав слово Вольському. У невеликому вступі, спрямованому головним чином на те, щоб ввести в курс справ Вітковського, головний інженер розповів про труднощі, яких зазнавала фабрика, про об’єктивні причини цих труднощів і про їх неминучість найближчими роками. Потім, пославшись на загальні висновки інженера Тунгусова про переваги високочастотного методу сушіння, він змалював картину райського життя підприємства, якщо цей метод буде реалізовано.
Представник наркомату місцевої промисловості заявив, що він розглядає ініціативу фабрики як цінний досвід, що в разі удачі відіграє величезну роль у розвитку всього народного господарства.
Федір слухав ці виступи, і в ньому боролися два почуття — гордості і образи. Все, що вони говорили, належало йому. Це був його план, його винахід. Вони не додали нічого до тих думок, які він посилено підказував їм протягом останніх днів. Але його виступу не значилося в повістці дня… А втім, він добре розумів, що зараз, на цій нараді, потрібні більш авторитетні голоси.
Доповідь інженера Тунгусова була вислухана з особливого увагою. Микола майже повторив те, що він розповідав тоді Храпову і Вольському, але вже не взагалі, а орієнтуючись на конкретний проект сушарки, яку треба було створити. Федір зрозумів, що Микола встиг грунтовно обміркувати цей проект — він навів факти, яких у нього раніше напевно не було. Виявилося, наприклад, що сушіння в електричному полі ультрависокої частоти не тільки надає деревині високих механічних якостей — міцності, твердості, але й значно поліпшує її резонансну характеристику. Навіть проста, ділова деревина стає «музикальною» (тут Микола пустив по руках кілька березових брусків власного виробу; постукуючи по них, можна було видобути чисті, надзвичайно звучні тони). Дуже можливо, що найкраще, добірне дерево після сушіння цим способом набуває властивостей витриманого протягом десятиліть матеріалу, з якого робили свої шедеври такі великі майстри скрипок, як Страдіваріус…