У війни не жіноче обличчя
- Автор: Алексиевич Светлана Александровна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-568-4
- Переводчик: Володимир Рафєєнко
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «У війни не жіноче обличчя». Краткое содержание книги:
Книга-сповідь, документ людської пам’яті, запис історій жінок, яким війна дала в руки зброю для захисту рідної землі від фашизму. Це дослідження духовного світу жінок, що виживали в нелюдських умовах війни.
Він лежить на ношах, мені передають, що він кличе мене.
— Сестричко, підійди до мене.
— Що? Що ти хочеш? У тебе все гаразд. Тебе відправляють у тил. Усе буде добре. Вважай, що ти вже живеш.
Він просить:
— Я дуже тебе прошу, я один у батьків. Ти мене врятувала. — І дає мені подарунок — каблучку, маленьку таку каблучечку.
А я каблучок не носила, чомусь не любила. І я відмовляюся:
— Я не можу. Не можу.
Він просить. Поранені допомагають йому.
— Та візьми, він же від щирого серця.
— Це ж мій обов’язок, розумієте?
Умовили вони мене. Правда, я цю каблучку потім загубила. Вона була мені великою, і якось заснула, а машину підкинуло, і вона десь упала. Шкодувала дуже.
— Ви знайшли цього чоловіка?
— Ми так і не зустрілися. Не знаю, чи той це? Але ми його цілий день разом із дівчатками шукали.
...У сорок шостому приїхала я додому. У мене запитують: "Ти ходитимеш у військовому чи в цивільному?" Звісно, у військовому. Навіть не подумаю знімати. Пішла ввечері до Будинку офіцерів на танці. І ось ви зараз почуєте, як ставилися до військових дівчат.
Я надягла черевички, сукню, а шинель і чоботи до гардероба здала.
Підходить до мене один військовий і запрошує танцювати.
— Ви, — каже, — напевно, не тутешня. Дуже інтелігентна дівчина.
І весь вечір він зі мною. Не відпускає. Закінчилися танці, каже мені:
— Дайте ваш номерок.
Пішов уперед. А в гардеробі йому дають чоботи, дають шинель.
— Це не моє...
Я підходжу:
— Ні, це моє.
— Але ви мені не сказали, що були на фронті.
— А ви мене питали?
Він розгубився. Не міг на мене очей звести. Асам щойно з війни повернувся...
— Чому вас так здивувало?
— Я не міг уявити, що ви були в армії. Розумієте, фронтова дівчина...
— Вас здивувало, що я, мовляв, сама? Без чоловіка і не вагітна? Не ношу ватник, що не димлю цигаркою "Казбек" і не лаюся матом?
Я не дозволила йому проводжати мене.
І завжди пишалася, що я була на фронті. Батьківщину обороняла...»
Лілія Михайлівна Бутко,
хірургічна медсестра
«Мій перший поцілунок...
Молодший лейтенант Микола Бєлохвостик... Ой, дивіться, почервоніла я, а вже бабуся. А тоді були молоді роки. Юні. Я гадала... Була впевненою... Що... Я нікому не зізнавалася, навіть подрузі, що в нього закохана. Аж по вуха. Моя перша любов... Може, і єдина? Хто знає... Я думала: ніхто в роті не здогадується. Мені ніхто раніше так не подобався! Якщо подобався, то не дуже. А він... Я ходила і про нього весь час думала, щохвилини. Що... Це була справжня любов. Я відчула. Усі знали... Ой, погляньте, почервоніла...
Ми його ховали... Він лежав на плащ-наметі, його ось щойно вбило. Німці нас обстрілюють. Треба ховати швидко... Просто зараз... Знайшли старі берези, вибрали ту, яка віддалік старого дуба стояла. Найбільша. Біля неї... Я намагалася запам’ятати, щоб повернутися і знайти потім це місце. Тут село кінчається, тут розвилка... Але як запам’ятати? Як запам’ятати, якщо одна береза перед нашими очима вже горить... Як? Стали прощатися... Мені кажуть: "Ти — перша!" У мене серце підскочило, я зрозуміла... Що... Усім, виявляється, відомо про мою любов. Усі знають... Думка вдарила: може, і він знав? Ось... Він лежить... Зараз його опустять у землю... зариють. Накриють піском... Але я дуже зраділа цій думці, що, може, він теж знав. А раптом і я йому подобалася? Начебто він живий і щось мені зараз відповість... Згадала, як на Новий рік він подарував мені німецьку шоколадку. Я її місяць не їла, в кишені носила.
Я протягом усього свого життя це згадую... Цей момент... Бомби летять... Він... Лежить на плащ-наметі... Цей момент... А я тішусь... Стою і подумки усміхаюся. Божевільна. Я тішусь із того, що він, можливо, знав про мою любов...
Підійшла і його поцілувала. Доти зроду не цілувала чоловіка... Той був першим...»
Любов Михайлівна Гроздь,
санінструктор
Про самотність кулі й людини
«Моя історія окрема... Молитви мене втішають. Молюся за свою дівчинку...