Хроніки Південного
- Автор: Кміт Рімантас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-668-8
- Переводчик: Беатріче Белявців
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Хроніки Південного». Краткое содержание книги:
Думайте як хочете, однак хто би сказав, що це випадковість, коли мені після дванадцятої ночі, коли я вже лежав у ліжку, раптом подзвонила Моніка. Теж голос з іншого світу. Вона розповіла, скільки там всього нового, кожного дня повно справ, нема коли писати, повертається — і відразу в ліжко. Ще вона за шкільну команду грає в баскетбол — всі литовці можуть грати у баскетбол, та ще й у Шотландії — тому вона там вже зірка. Хоча сама хотіла б цілими днями їздити на конях, бо поруч зі школою у них там кінний завод. Іноді вони на уроці фізкультури зі всім класом йдуть поїздити на конях.
— Ну, гаразд, — каже мені, — страшенно дорого тут дзвонити, я хотіла тільки твій голос почути.
— Кохаю тебе, — кажу, але чую, як в мене зривається голос. Начебто почула. «Па-па», — і гудки у слухавці. Знов не можу заснути цілу годину, але лежу в ліжку і відчуваю тепло.
26
Мінде далі марить Індією, але знайшлися ще інші диваки — якісь Geronimo та Вангеліс. Мінде каже: підемо на концерт, там буде співати Сауле, «Риби» і ще різні такого плану. Тут, у нас, у виставковому центрі, що біля «Буратіно». Після Нового року в нас усе частіше звучала Nirvana, Green Day, Prodigy — музика, котра виїдала зсередини і пасувала до стану очікування Моніки.
Ми потусували туди. Все почалось з презентації картин, художник розповідав, що і як він робить, пояснював, як під час малювання приходить досвід, потрібно поєднати знання із досвідом, тоді розкривається інакший світ. Необхідно весь час тужити за якою-небудь далекою недосяжною штукою і бажати все по-новому і по-новому її відобразити. Ця саме для мене, думаю я.
Тоді увімкнули відик, фільми не зі Шварцом, а такі, що нічого не зрозуміти — картинки повзли одна на одну, дивишся, а твоя голова розвалюється від цього, але тут і мало бути так.
Були тут і дівчата в міні та туфлях-човниках, але вони почувалися на рівних, ніхто на них не косився. Якби потрапити одягнутим в картату сорочку і з порваними джинсами на танці гопників, що танцюють у трєніках, не тільки би косо на тебе подивились, а ще й спитали б, котра тепер година, і про «закурити». Усі чудово знають, про що йдеться.
Потім на сцену вийшли BIX’и. Почали з Pressure, тому всі помітно пожвавилися. Народ тащився від душі, всі трусили хаєрами, бились об підлогу і дуріли на повну. Різні панки в обідраних джинсах та в кожухах і старші — різні очкарики у піджаках з латками на ліктях, а ще була компашка, — наче пригнала прямо з Прудяляйського пляжу.
Народ танцював під BIX’ів десь півгодини, потім дозволили всім відпочити, знов запустили відик, та ще й манекенниць — влаштували показ мод. Моди були такі, що навіть найбільші сміливці цього вечора не посміли би в тому вийти на вулицю — надто велика ймовірність не повернутися назад навіть голому. А один там і був ледь не голий — весь задутий у бронзу і розмальований в орнаменти та з лавровим вінком на голові. Такий собі античний божок, тільки що його кінчик був захований в труси, обвішані квітами. А все решта на тому показі — лахміття в дзюрах, переплетене дротами, і повсюди натикано помпончиків, ну корочє…
Як для одного вечора, то нема проблем. Ми сиділи, спершись об стіну, на повному розслабоні дивились на весь той кравецький балаган, і сьорбали пиво. Про зростання кількості пляшок якимось чином довідались діти з вулиці, які нишпорили, збираючи тару поміж людом, що похитувався в ритм музики, курив і дудлив пиво. Дитячі оченята аж поблискували, діти лазили повсюди із задоволеними усмішками, і дим не гриз очей, хоча всі курили, як у себе вдома. Важко навіть повірити, як таке приміщення вдалося так задимити. Мінде штовхає мене ліктем, каже — дивись, чи тут не та сама мисткиня, що була на новорічній вечірці? Дивлюсь — справді Юрґа! З таким балаганом на голові важко її пізнати, та ще й у гримі, але стопудово це Юрґа! Остаточно я переконався у цьому, коли вона повернулась спиною, і я побачив, як просвічувалось мереживо від італійських трусів. Я вже й забув. А тільки-но побачив, одразу пригадав — вони! Це Юрґа!