Птахи та інші оповідання

Як і їхні батьки, молодь завжди трималася окремо. Гадаю, це їм старий утовкмачив. Ніколи не приходили до берега гратися, хоча, думаю, спокуса була чимала — у розпал літа, коли люди спускалися зі скель на пляж, на купання і пікніки. Мабуть, старий із якихсь дивних і лише йому відомих причин попередив їх, щоб вони не мали жодних стосунків із незнайомцями.

Вони вже звикли, що я — день за днем — товчуся, витягаю плавник та інше. Часто робив перерву і спостерігав за дітьми, що гралися на озері. Але ніколи не озивався до них. Могли повернутися і розповісти старому. Звикли дивитися на мене, коли я проходив повз них; проте відразу ж відводили погляд, наче засоромившись. Всі, крім Цятки. Цятка задирала голову і перекидалася у воді, от просто щоб показати себе.

Інколи я спостерігав, як вони йдуть усі шестеро — старий, місіс, Хлопчик і три дівчинки — на денну риболовлю до моря. Старий, звичайно, на чолі; Цятка, завше готова допомогти, біля татуся; місіс оглядається довкола, чи все гаразд із погодою, поруч — інші двоє дівчаток, а Хлопчик, бідний дурненький Хлопчик, завжди останнім виходив із дому. Я ніколи не знав, як їм пішло полювання. Зазвичай вони довго затримувалися і мене вже не було на березі, коли вони поверталися. Але, гадаю, вдавалося добре. Мусило вдатися — адже вони жили майже винятково тим, що вполювали. Ну, в рибі повно вітамінів, правда? Можливо, старий мав свій пунктик стосовно їжі?

Минув час, і молодь почала доростати. Цятка, як на мене, дещо втратила свою індивідуальність. Стала більше схожою на сестер. Все-таки з них було гарне тріо. Спокійні, знаєте, ґречні.

А от Хлопчик — той був величезним. Майже зі старого завбільшки, але ж яка різниця! Не мав ні батькової постави, ні сили, ні вдачі, — от великий незграба та й годі. Я думаю, найгірше те, що старий його соромився. Та й дома він не працював як належить, я в цьому певен. І на риболовлі не було з нього пуття. Дівчата працювали, як мурахи, а Хлопчик товкся десь ззаду, роблячи хіба безлад. Якщо там була мама, то просто залишався біля неї.

Я бачив, як старого трусило, що має такого дурня-сина. А ще й тому дратувався, що Хлопчик був такий великий. У його нетерпимому розумі таке не поміщалося. Сила й тупість не могли співіснувати. Звичайно, у будь-якій нормальній сім’ї Хлопчик пішов би тепер із дому і знайшов собі роботу. Раніше мені було цікаво, чи місіс і старий розмовляли про це ввечері, чи ця тема не обговорювалася, відколи виникло мовчазне порозуміння — Хлопчик не вдався.

Що ж, урешті вони пішли з дому. Принаймні дівчата.