Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
Положення ч. 3 ст. 13 Закону «Про транспорт» [65] повертає нас до принципу вини. Але це положення раніше прийнятого закону не може застосовуватись усупереч ч. 1 ст. 924 ЦК як положення пізніше прийнятого законодавчого акта. Принцип вини перевізника як умова його відповідальності за незбереження вантажу закріплюється у ст. 176 КТМ [23]. У цій статті наводиться широкий перелік обставин, які свідчать, зокрема, про відсутність вини перевізника.
2. Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону «Про залізничний транспорт» [23] перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу лише у випадках незбереження вантажу внаслідок обставин, що не залежать від нього, тобто внаслідок дії непереборної сили.
3. Викладені спеціальні правила в частині, в якій вони суперечать ст. 323 ЦК, що покладає на власника ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна, підлягають переважному застосуванню перед цією статтею.
4. Стаття 924 ЦК, всі згадані вище закони покладають на перевізника обов’язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу. Проте із цього загального правила є і винятки. Стосовно господарських зобов’язань перевезення ч. 2 ст. 314 ГК [31] встановлює, що в транспортних кодексах і статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. Цьому правилу відповідає п. 3 ст. 178 КТМ, відповідно до якого перевізник звільняється від відповідальності за нестачу вантажу; що прибув у порт призначення у супроводі провідника відправника або одержувача, якщо тільки останні не доведуть, що нестача вантажу сталася з вини перевізника. А у випадках прибуття у справних судових приміщеннях, ліхтерах, контейнерах із справними пломбами відправника або у цілій і справній тарі без слідів розпакування в дорозі перевізник безумовно звільняється від відповідальності за незбереження вантажу при перевезенні (ч. 1, 2 ст. 178 КТМ).
5. При визначенні розміру відповідальності перевізника законодавець у ч. 2 ст. 924 ЦК, ст. 13 Закону «Про транспорт», ст. 23 Закону «Про залізничний транспорт» вкрай необачно використовує термін «фактична шкода» та відходить при цьому від термінології, що використовується при визначенні збитків у ч. 2 ст. 22 ЦК (див. про це п. 3 коментаря до ст. 623 ЦК). Оскільки визначення фактичної шкоди в законах не наводиться, її слід розуміти так, як спеціальні закони визначають межі відповідальності перевізника за незбереження вантажу. Із ст. 314 ГК, ст. 179 КТМ випливає, що під «фактичною шкодою», яка завдана незбереженням вантажу при перевезенні та яка підлягає відшкодуванню, слід розуміти вартість (дійсну вартість) вантажу, який втрачено або якого не вистачає, а також суму, на яку зменшилась вартість пошкодження вантажу. Лише в силу спеціального правила п. 2 ст. 93 Повітряного кодексу за втрату, пошкодження або нестачу вантажу, прийнятого без оголошеної цінності, перевізник відповідає в розмірі вартості, що не перевищує межі, встановленої відповідним органом державної виконавчої влади за погодженням з Міністерством фінансів з урахуванням меж, встановлених міжнародними угодами про відповідальність при повітряних перевезеннях, учасником яких є Україна.
6. Вартість вантажу, що підлягає відшкодуванню перевізником, визначається на підставі спеціальних правил, які встановлені стосовно окремих видів транспорту.
7. На залізничному транспорті вартість вантажу згідно з частиною першою ст. 23 Закону «Про залізничний транспорт» [77] має визначатись відповідно до Статуту залізниць [278]. За втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, залізниця несе відповідальність у розмірі оголошеної вартості. Залізниці надається право доводити, що дійсна вартість вантажу є меншою, ніж оголошена. Якщо це буде доведено, залізниця буде нести відповідальність у межах дійсної вартості вантажу. Одержувачеві (відправникові) не надається право доводити, що дійсна вартість вантажу є меншою, ніж оголошена. Якщо вартість вантажу не оголошена, вона визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (ст. 115 СЗУ). Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість вантажу (ст. 114 СЗУ).