Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
9. Стаття 136 СЗУ, яка встановлює позовну давність тривалістю шість місяців, застосуванню не підлягає, оскільки спеціальна позовна давність може встановлюватись законом (ч. 1 ст. 258 ЦК), а не підзаконними актами. З тих же причин не підлягає застосуванню і ст. 137 СЗУ, якою позовна давність до вимог залізниць до вантажовідправників і вантажоодержувачів встановлена тривалістю шість місяців. Але до вимог вантажовідправників і вантажоодержувачів до залізниць, які випливають із господарського договору перевезення, застосовується позовна давність тривалістю шість місяців, встановлена ч. 5 ст. 315 ГК.
Стаття 926. Позови щодо перевезення у закордонному сполученні
1. Позовна давність, порядок пред’явлення позовів у спорах, пов’язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).
1. Стаття 926 ЦК не формулює норм прямої дії, а відсилає до міжнародних договорів України, транспортних статутів і кодексів.
2. Міжнародні договори України є частиною національного законодавства України (частина перша ст. 9 Конституції України [1]). Тому у разі, коли відповідно до законодавства чи договору перевезення до правовідносин сторін застосовується законодавство України, застосуванню підлягають відповідні міжнародні договори України, хоч би країна, до якої належить один із учасників договору перевезення, і не була учасником відповідного міжнародного договору (в останньому випадку міжнародний договір не може застосовуватись переважно перед національним законодавством).
3. Колізія між міжнародними договорами, які набрали чинності в установленому порядку, та відповідними актами законодавства України вирішується на користь міжнародних договорів (ч. 2 ст. 19 Закону «Про міжнародні договори України» [176]).
4. Положення про позовну давність формулюються в низці міжнародно-правових договорів, учасниками яких є Україна. Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень від 29 жовтня 1929 р. (ст. 29) [2], встановлює позовну давність тривалістю два роки, що відлічуються з моменту прибуття пасажира, багажу, вантажу за призначенням, або з дня, коли повітряне судно мало прибути, або з дня зупинення перевезення. Наслідком пропуску цього строку є втрата права на позов. У решті випадків порядок обчислення строку визначається законом суду, в якому вчинено позов. Позивачеві надається право вибору суду в межах території однієї із Високих Договірних Сторін або за місцем знаходження перевізника. Позов до перевізника не може бути пред’явлений, якщо попередньо до нього не було пред’явлено претензію негайно при виявленні шкоди або в межах граничних строків, встановлених ст. 26 Конвенції.
5. Стаття 55 Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) [12] встановлює для позовів, що випливають із перевезення, позовну давність тривалістю один рік. У разі заподіяння збитків внаслідок дії або бездіяльності з наміром їх заподіяння або через недбалість з усвідомленням, що такі збитки чи шкода можуть бути заподіяні (самовпевненість), застосовується позовна давність тривалістю два роки. До позовів, що пов’язані з відповідальністю залізниці за заподіяння смерті або ушкодження здоров’я пасажирів, встановлена позовна давність тривалістю три роки від першого дня після нещасного випадку (для пасажира), а для інших осіб — три роки від першого дня після смерті пасажира, але не більше п’яти років від першого наступного дня після нещасного випадку.
6. Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу (ст. 22) [10] встановлює позовну давність тривалістю один рік, а у разі смерті або ушкодження здоров’я пасажира — тривалістю три роки.
Стаття 927. Страхування вантажів, пасажирів і багажу
1. Страхування вантажів, пасажирів і багажу проводиться відповідно до закону.
1. Страхування вантажів та багажу (вантажобагажу) є добровільним (п. 9 ч. 4 ст. 6 Закону «Про страхування» [139]) і здійснюється відповідно до цього Закону. Обов’язкове страхування відповідальності повітряного перевізника, зокрема за шкоду, заподіяну багажу, пошті, вантажу (п. 8 — 15 Порядку і правил проведення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації [314]), певною мірою забезпечує інтереси власників вантажу та пасажирів. При перевезенні вантажів морським транспортом їх страхування здійснюється відповідно до ст. 239 — 276 КТМ [23].