Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
І я згадав, як інший кам’янчанин — Валентин Ніконович Пшеничнюк — 2013 року переконував нас, чотирьох, у тому ж Кам’янці-Подільському, що особисто був у церкві в Словаччині, яка побудована представником князівського роду Острозьких. Саме — династії Острозьких! І навіть обіцяв мене відвезти до того містечка, бо має шенгенську візу. Що цікаво, звернувшись ще до одного свого земляка — Юхима Сіцінського, вичитав таке: «Федір… (князь. — В.Б.) прибув на Угорську Україну не сам. (Коли — невідомо. — В.Б.). Крім сім’ї, з ним прийшов брат Василь, який в документах іменується Подільським князем» [151, с. 63].
На моє переконання, то прийшли до своїх давніх родичів у 1435 році брати Федір і Василь Острозькі (Галицькі). Розкриття таємниці чекати недовго!
КНЯЗЬ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ (1430–1472)
Нагадую шановним читачам, що роки народження та смерті українського князя Івана із династії славетного Данила Галицького є дещо умовними і можуть відхилятися на кілька літ у той чи інший бік. Ця невизначеність є результатом повного замовчування руського князя польськими і російськими істориками. Зрозуміло, що таке вчинено свідомо, аби виставити нашого геніального полководця таким собі безбатченком, одинаком та звичайним приблудою!
Переді мною кілька сучасних праць провідних українських науковців. Приглянемося, як у тих працях згадують та чи взагалі щось пишуть про нашого славетного князя.
Першою відкриємо «Історію України в особах. Литовсько-польська доба», видавництво «Україна», 1997 рік. Як бачимо, часи ще дотабачникові. У цій академічній праці мені вдалося знайти про князя Івана ось таку згадку: «Іван Васильович Острозький, талановитий воєначальник, уславився кількома перемогами над татарами, помер після 1466 р.
У князя Івана Васильовича та його дружини, дочки князя Івана Бельського, було двоє синів. Старший, Михайло, луцький намісник і маршалок Волинської землі (тобто головнокомандувач ополчення волинських бояр), помер бездітним 1501 р.» [65, с. 69].
А ось праця сучасних науковців Кралюка П.М. і Хаврука Я.Я. «Князі Острозькі», випущена харківським видавництвом «Фоліо» 2012 року. У ній про князя Івана Васильовича знаходимо таких два речення:
«Князь Іван Острозький, одружений з княжною Бєльською, мав дочку й двох синів, Михайла й Костянтина. Йому вдалося розширити свої володіння, приєднати нові села. Оскільки Михайло помер близько 1500–1501 рр. бездітним, рід продовжив Костянтин. Він зробив блискучу військову кар’єру. І заслуговує на окрему увагу» [46, с. 16].
Академічна праця «Україна: Литовська доба 1320–1569», по суті, видання Інституту історії України НАН України, про Івана Острозького не згадує жодним словом. Автор може навести ще добрий десяток подібних праць українських науковців…
Восени 2013 року мені пощастило, завдяки допомозі українського патріота Валентина Ніконовича Пшеничнюка, відвідати Острозький краєзнавчий музей, де був шокований настільки, що пізніше не міг розмовляти.
Неймовірно, але в музеї міста Острога майже нічого немає про князів Острозьких! Навіть портретів! А то ж ціла династія з 1340 до 1620 року!
1. Данило Острозький,
2. Федір Острозький,
3. Василь Красний,
4. Іван Васильович,
5. Костянтин Острозький,
6. Василь-Костянтин,
7. (Януш і Олександр).
Мені вказали на стіну, де поруч висіли портрети двох старих кремезно-товстих дідів, і пояснили, що то — Острозькі. На моє запитання:
— А вони молодими були?
Наш гід, не розуміючи, знітився, та все ж таки пояснив:
— Така була манера давнього малювання.
Довелося вказати на сусідню стіну, де висів портрет молодого красивого чоловіка.
— А це хто?
— Польський король… Його малювали пізніше.
І хоча мені шкода нашого гіда, я не втримався:
— А що вам не дозволяє створити портретну галерею молодих амбітних українських князів Острозьких?!! Нехай малює наш сучасник, якщо цього не зробили раніше. Сьогодні боятись нема кого. Чи й далі ходитимемо в «хахлуях», щоб з нас сміялися?..
Більше ми не розмовляли.
Тільки в машині Валентин Ніконович зауважив:
— Ще не один рік вибиватимемо з себе раба. Така картина сьогодення. Вибачаюсь.
Приниження наших предків — давня традиція Польської та Російської імперій. І то не дивно. Дивно, що ми досі не отямилися. Перебуваємо під впливом російського імперського шовінізму.