Вогонь і кров

Нарешті зв’язок із супротивником, якого ми в нестямі гнали перед собою, обірвався. Це було вже більш ризиковано, ніж боротьба, в якій ми постійно випереджали втікачів, не даючи їм часу перейти до оборони та переважаючи їх завдяки відчуттю впевненості, що охоплює атакуючого. Тепер ця нитка була розірвана і ми мусили обережно крастися далі, немов у темній будівлі. Освітлювальні ракети згасли; стало тихо, і тільки тепер ми почули, як потужно працює артилерія. Масивний вогонь був десь далеко, адже у штабі супротивника ще не знали, хто став володарем цього відрізка траншеї. Зв’язок на тому боці був так само заплутаний, як і в нас. Вони знали там тільки те, що піхота розпочала бій. Це теж було чути, адже ми були не єдині, хто схопив супротивника за шию. Також і з інших ділянок поля бою доносився тонкий, збуджений тріск гвинтівок, перемішаний із глухими розривами ручних гранат у вузьких траншеях. Позаду й перед нами стояли крики поранених, гучний, монотонний, протяжний зойк, який обривався й поновлювався знову, наче клич, який закликав невідомі сили.

Пройшовши з націленими пістолетами через ряд брустверів, ми побачили, що траншею перегороджувала нова, наспіх споруджена барикада, перед якою вся гра повторилася. Але тут вже ми були в гіршому становищі; нас привітали таким градом ручних та рушничних гранат, що полум’я замерехтіло перед очима, і ми мусили поспішно відступати. При цьому ті, хто йшли першими, наштовхувалися на тих, хто тепер був перед ними, і це спричиняло метушню, про яку, на щастя, не знав ворог, інакше б він влаштував бійню в цьому натовпі, що утворився у вузькій траншеї. Вогонь із гвинтівок вівся наосліп, витягнуті гранати бездумно жбурляли в барикаду, так що розліталося полум’я та земля, сигнальна ракета, немов палаюча змія, прошипіла по землі у нас під ногами. Хтось пробував залізти по стінці та зривався, бо інші повисли в нього на ногах, або падав зверху назад у юрбу.

Нарешті рух назад припинився. Розум заспокоївся і тепер треба було зрозуміти, що відбулося. Попри поспіх, англійці відшукали дуже вигідну позицію. Одразу за їхньою барикадою можна було побачити стінку траншеї, яка перетинала шлях на Ельбінген під прямим кутом. Так що вони цілком могли розгорнути захист у довгий фронт, чия вогнева міць об’єднається з барикадою в одну твердиню. Тому ми мали відійти щонайменше на відстань пострілу рушничною гранатою, аби вони не мали такої переваги. Ми спорудили у двох брустверах барикади, ширину яких можна було подвоїти, якщо закрити прохід. Відстань між обома складала близько тридцяти кроків. Друга барикада слугувала для власного захисту, а перша мала примусити ворога атакувати та хоча б на мить показатися на повен зріст у світлі ракет.