Вогонь і кров

Любі батьки![16]

Я надішлю Вам ще один лист, який сьогодні ввечері збираюся передати з польовою кухнею. Сподіваюся, її не прострілять. Я вже надіслав дві поштові картки та один лист з О.[17]

Щодо того, як мені тут живеться: два дні були на передовій. Через кожні чотири години чергування по дві години, решту часу мерзли у бліндажах. Стріляли ми зовсім мало, я ледь витратив один магазин. Часом щось свистіло над головою, але це дрібниці. Потім відпочивали два дні у фазаннику[18]. Це зовсім неушкоджений маєток, який раніше займали французькі артилеристи. Потім знову два дні на передовій. І після цього чотири дні на тиловій позиції в О. Тут ми вдень і вночі міцно окопувалися. Крім цього, були ще шикування перед сніданком та обідом. Їжі було небагато. Ну і вигляд у нас тепер! До холоду я став майже нечутливим. Тепер, коли заходиш до теплого приміщення, починає зводити ноги.

Мої перші враження від війни мене дещо розчарували. Коли засвистіли перші кулі та гранати, ми всі майже зраділи. Я вже міг спокійно сприймати крики поранених, дивитися на кров та навіть на нутрощі (!) вартового на амбразурі. Від гранат наразі загинуло дванадцятеро чоловік, ще троє поранені. Думаю, що якби я побачив таке ще в Ганновері, я би знепритомнів, але я радий, що мої нерви настільки зміцнилися.

Вибухи гранат загалом доволі цікаві. Руммс — сссссссссссс — буммс! Французи стріляють дуже добре, але ще краще англійська важка арта артилерія. Коли відкривають вогонь наші гармати, гримить на тому боці у п’ятьох-шістьох місцях одночасно. Я міг спостерігати в бінокль, як наші снаряди вибухають у селищі. Біля нас знаходяться позиції артилерії, яка має відтягувати на себе ворожий вогонь. Все навколо розбите й розтрощене. Щойно артилеристи дають залп, вони відходять назад. Наш лейтенант, мабуть, уже оглух від постійних вибухів; одного разу йому під ноги впав снаряд, що не розірвався.

Вчора ми з товаришами стояли на спостережному посту, до якого від окопів приблизно на 100 метрів веде вузький хід сполучення. За 50 метрів від нас лежали трупи французів, убитих під час останньої атаки. Це було дуже дивно, розглядати цих мерців у червоних штанях та синіх шинелях. Обличчя здавалися майже почорнілими, наче я дивлюсь у темне скло. Взагалі ці тіла лежать у полі вже з місяць. Спочатку вони лежали дуже щільно, згодом ми, по ночах, почали закопувати тих, що були ближче до нас. Деякі тільки почали розкладатися. Коли я дивився на них, хтось вистрілив у наш бік, наче зблизька. Я не міг відмовити собі в задоволенні вистрелити у відповідь.

Як Ваші справи? Будь ласка, напишіть мені найближчим часом. Що мені потрібно передусім, я вже написав: ніж, тютюн, цигарки, цукерки, шоколад, шкарпетки, сорочка, сало та якесь м’ясо або сало в банках.

У поспіху,

Ернст