Мене називають Червоний

У ПЕРШІЙ СЦЕНІ художнику потрібно було б зобразити нас у чотиривесловому човні посеред Босфору: ми пливемо від Ункапани до Ускюдара в товаристві м'язистих веслярів із довжелезними густющими вусами. Поряд з імамом — його худющий брат, з виду чорний, мов сажа, він дуже радий несподіваній мандрівці, обоє базікають з веслярами. Я, бідолашний, сиджу на носі човна, перед очима в мене нескінченні картини щасливого подружнього життя, та водночас я злякано позираю на дно протоки, незвично прозорої, завдяки сонячному зимовому ранку. Злякано, бо боюся натрапити на якусь погану прикмету, наприклад, на уламки корсарського корабля. Отож, хоч би в яких веселих кольорах художник зобразив море й хмаринки, проте йому потрібно було б намалювати ще щось чорне, аби передати мою велику боязнь, котра змагається зі щасливими мріями. Цим чорним могла б бути страхітлива рибина на дні Босфору, тоді для того, хто розглядатиме ілюстрацію, намальоване не тонутиме в яскраво-рожевому сяйві.

У ДРУГІЙ СЦЕНІ — палаци падишаха, рада диванів, аудієнція європейських послів, безліч споруд, показаних у розрізі; малюнок має бути сповнений світла і належно розмічений, а ще необхідно врахувати його гумор та іронічність — тонкощі гідні Бехзата. А саме: у якомусь із кутків кадій-ефенді завзято відмахується однією рукою й від мене, й од мого хабара, а другою — сипле собі в кишеню венеційські золоті, тут-таки необхідно, щоб було видно й результат хабара, — на місці кадія Ускюдара вже сидить його заступник-шафіїт Шахап-ефенді. Події, котрі передують одна одній, можна відтворити на малюнку одночасно, та тільки досвідчений маляр може якнайкраще розмітити сторінку. Спершу в очі має впадати, як я даю хабар, а потім — як у іншому кутку малюнка заступник кадія сидить, схрестивши ноги на його подушці. Тоді навіть той, хто не читав моєї оповіді, відразу збагне, що кадій-ефенді поклав до своєї кишені венеційське золото, а на своє місце посадив заступника-шафіїта, аби той розірвав шлюб Шекюре.

ТРЕТІЙ малюнок — та ж сцена, але цього разу плетиво гілля, яке прикрашають стіни, повинно бути густішим, темнішим і виведеним у китайському стилі, а над заступником ПОДІЯ нехай нависають допитливі яскраві хмарки, щоб було зрозуміло: в нашій історії не обійшлося без шахрайства. Імама з братом потрібно зобразити вдвох, хоча вони заходили до кадія по черзі. Мої свідки розповідають, що чоловік бідної Шекюре вже чотири роки не повертається з війни, Шекюре живе в злиднях, двоє сиріт ходять заплакані й голодні, а вона не може знайти для них нового батька, бо досі заміжня, навіть грошей Шекюре не позичиш без дозволу чоловіка. Слова братів такі жалібні, що й глухі стіни ладні розплакатися та дати розлучення, але не безсердечний заступник кадія: він не тамошній, із чужого махаллє, й запитує: «А хто опікун Шекюре?» Тоді, набравшись духу, вступаю в бій я й відповідаю, що шановний батько Шекюре, який був послом нашого падишаха, виконував доручення Його Величності, зараз почувається добре.