Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Цитую більші його уривки:

«Високо Шановний, Дорогий Пане! — Ваш лист був для мене справжньою несподіванкою і дуже мене зворушив. Ви не є особою, мені не знаною. Ваше прізвище я вперше спіткав у 1957 p., коли в „Życiu Literackim“ № 211 прочитав Вашу статтю „Згадка про Бруно Шульца“, і одразу Ви стали духовно близькою мені людиною. Попри те, що я вважав себе вихованцем і приятелем Шульца, Ви мені його справді по-новому „нагадали“, і то не абияк, а вагомо, переконливо. […] У згаданій статті Ви написали, що „в руїнах будинку Шульца знайшов якісь його нотатки й рисунки інженер Шраєр, мешканець Дрогобича, колишній учень Шульца“. (Ваш лист, адресований до Дрогобича безпосередньо мені, справді до мене не дійшов). Шкода, прикро мені, але мушу Вас розчарувати.

Роки війни я провів у лавах Радянської Армії. Після повернення до рідного міста в 1946 році я, щоправда, застав будинок Шульца у неушкодженому стані, проте без жодних його речей чи пам'яток. У будинку оселився голова обласного арбітражного управління, такий собі Мойсеєнко, який на моє прохання дозволив мені порозглядатись у пошуках якихось слідів після мого Учителя і великого Приятеля, проте результати були мізерні. На горищі я знайшов лише кілька фото і листи від Д. Фоґель, А. Сандауера, Е. Гаардт та інших до Шульца. Натомість будь-яких його власних нотаток чи також малюнків я не знайшов жодних. У відповідь на мої пошуки і розпитування згаданий Мойсеєнко повідомив, що, в'їжджаючи у будинок Шульца (колись по вул. Флоріянській, тепер по вул. Беднарській 8), не застав там уже жодних образів чи рисунків, і правдоподібно місцева полька, яка мешкала в тому будинку і вже начебто виїхала до Польщі, розпродувала те, що залишилося від Шульца. Ті листи, які я знайшов, я турботливо зберіг. Коли в 1956 році моя добра знайома, п. Отилія Ґрюншляґ, поїхала як туристка до Польщі, — було це в серпні 1956 року — за її посередництва я повернув п. Сандауерові його особисті листи й листівки (чи була там ще якась інша кореспонденція, не пам'ятаю, п. Отилія стверджує, що не було). Матеріали ці були віддані дружині Сандауера, який у той час відпочивав у Ізраїлі.

Прочитавши Вашу статтю в „Życiu Literackim“, я вважав за належне саме Вам передати те, що зумів знайти. Насамперед мені йшлося про те, аби переслати світлину Шульца роботи цінованого у нашому місті фотографа Шенкельбаха[94], і щоб вона могла бути використана при підготовці нового видання, яке мало невдовзі з'явитися друком, про що Ви згадували у своїй статті. Допомогла мені в цьому знову п. Ґрюншляґ, яка в березні 1957 р. виїхала уже на постійне проживання до Польщі. На кордоні в неї хотіли згаданий матеріал відібрати, але вона цього не допустила. Поїхала до Кракова, шукала Вас у редакції, а позаяк Вас не застала, вручила привезене листування і фото Бруно з якоюсь жінкою — Налковською чи Еґґою Гаардт? — редакторові видавництва п. Скурніцькому. Із задоволенням пізніше, через кілька років я переконався, що пересланий мною портрет Шульца й справді був використаний. Можу припустити, що п. Скурніцький віддав Вам те, що було для Вас призначене. Я зберіг у себе лише листи Дебори Фоґель, вважаючи їх за суто особисті для Шульца, проте перед виїздом до Ізраїлю віддав і ті останні пам'ятки по Шульцові своєму приятелеві з метою належного їх використання і тішуся, що п. Новак вручив їх саме Вам. — Це дещо розтягнуте пояснення нехай буде для мене виправданням у тому, що в заголовку я дозволив собі назвати Вас, особу, хай би що там було, мені не знайому, „Дорогим Паном“».