![Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/8/9/6/6/regioni-velikoi-eresi-ta-okolici-bruno-shulc-i-jogo-mifologiya-z-ilyustraciyami-download.jpg)
Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]
- Автор: Фіцовський Єжи
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: ДУХ І ЛІТЕРА
- ISBN: 978-966-378-151-8
- Переводчик: Андрій Павлишин
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]». Краткое содержание книги:
«Може, мені слід було би проговоритись, що кімната замурована? Як? Замурована? Тоді яким чином я з неї виходжу? В тому-то й справа: для доброї волі немає перепон, й ніщо не може протистояти справжньому прагненню. Досить мені тільки уявити двері, добрі старі двері, як у кухні мого дитинства, з залізною клямрою й засувкою. І немає такої замурованої кімнати, котра б не відчинялася такими надійними дверима, якщо тільки стане сил їх тій кімнаті навіяти» [Самотність; 288–289].
Шульцівський міф — то ключ, який відчиняє в'язницю, і ключ до безпечної Фортеці. Втеча з облоги.
Горище на Флоріянській
Після вбивства єврейських мешканців Дрогобича їхні оселі не зрівняли з землею. Залишилися порожні будинки, порожні кімнати, порожні горища, нічийний мотлох, які придалися іншим — бодай на розпал. Будинок Шульца по вулиці Флоріянській недовго пустував. Його заселили, і досі він триває з іншими людьми, які мешкають у тих самих покоях, де не залишилося жодного сліду від письменника. Він був змушений покинути рідний куток поспіхом, забираючи із собою лише те, що здавалося йому найціннішим, аби згідно з наказом окупанта переселитися до ґето, де він оселився в хаті по вул. Столярській. Пограбування його речей, які він залишив під чиїмось наглядом, почалося ще раніше. Функціонери спеціального гітлерівського формування, призначені для конфіскації майна, забрали знайдене в уже нічийному будинку рухоме майно. Вони займалися пограбуванням доробку осіб, переселених у ґето, і тих, кого вже замордували або вивезли на смерть. Одного разу, — розповідає учень і приятель Шульца Еміль Ґурський, — прийшов до нього Шульц, увесь трясучись, несучи в руках дещицю якогось дріб'язку. Він сказав, що то команда оголила дощенту його помешкання, і додав, указуючи на жменю вцілілого шпаргалля: «Тільки й усього мені залишилося».
Він прожив у цьому домі близько тридцяти літ, тут у 1915 році помер його батько, в 1931 — мати. Разом із ним були змушені покинути рідні пенати сестра Ганя Гофман та її син Зиґмунт. Дім дитинства містився в іншому місці — на Ринку, в покоях над крамницею мануфактури, яка належала батькам. Він згорів під час Першої світової війни. Тут, на Флоріянській, минула молодість Бруно та всі його дорослі літа — окрім останнього. Тут постали його пластичні й літературні праці. То було єдине місце, в якому він умів жити і творчо працювати.
Довгий одноповерховий будинок вкритий шпичастим дахом. Фронтальний вхід був розташований посередині лицьового боку і провадив кількома східцями на балкон-ґанок із входом до великої кімнати, в якій мешкав Бруно. Поруч із цією кімнатою була кімната сестри та небожа, а з іншого боку — кімната для квартирантів, у пізніші роки її також зайняв Шульц, із третього ж боку — веранда, якою користувався Зиґмунт, званий Зиґусем. Окрім того, була ще довга кімната, яку час від часу займали піднаймачі, велика кухня, розлогий коридор і комірчина без вікон, де певний час ночувала «бабуся», яка провадила господарство, літня пані Циля Бардах. Позаду будинку, куди вели сходи двох входів — головного і кухонного, була ще «славойка»[93], яка стояла окремо на краю зарослого бур'яном подвір'я-саду, і не вживаний колодязь. Над усім помешканням тягнулося горище, цвинтар мотлоху, місце заслання старого непотребу. Це воно, як і інші, подібні до нього горища, було інкубатором віхоли, стихії, яка шаленіла над містом:
«Дуже вже довго не прибиралось горищ […] В тих спечених, багатобалкових нетрях дахів та горищ розпочався неймовірний процес виродження і шумування темряви. […] Аж певної ночі, зібравши під ґонтовим простором фаланги горщиків та пляшок, вони попливли великою тісною ордою на місто. […] І тоді темрява вибухнула величезною збуреною віхолою і скаженіла три дні і три ночі…» [Віхола; 89–90].
Власне отому міфородному горищу по вулиці Флоріянській, 10, судилося стати — через недогляд нищителів і затирачів слідів — останнім сховищем решток паперів із Шульцівського архіву.
Першу, помилкову в деталях звістку про це я отримав уже в 1948 році. Один із колишніх учнів Шульца написав мені в листі, що «в руїнах будинку Шульца» якісь «його рукописи» знайшов дрогобичанин, інженер Шраєр, архітектор, «який тепер працює» у відділі архітектури міськвиконкому у Дрогобичі. Я написав йому, проте мій лист зостався без відповіді. У лютому 1956 року в опублікованій мною статті Згадка про Бруно Шульца [Przypomnienie Brunona Schulza] я повторив цю неточну інформацію. Особа, яка знайшла рукописи, не відгукнулася, і лише на підставі інших відомостей, які доходили до мене від багатьох колишніх дрогобичан, я зміг установити, що якщо й справді щось на Флоріянській знайшлося, то напевне не в руїнах, адже будинок стояв незруйнований. Справі таємничих рукописів іще довго судилося лишатися для мене загадкою.
93
С. 186 «славойка» — дерев'яний клозет на подвір'ї, іронічна назва якого походить від прізвища польського довоєнного прем'єр-міністра генерала Ф. Славоя-Складковського (1885–1962), за фахом санітарного лікаря, який виступив з ініціативою санітарної реформи, частиною якої було упорядкування відхожих місць. (Примітка перекладача).