Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

До читача

Чим є та книжка, чи радше книга? Звідки вона взялася? У вступі я мушу це пояснити.

Так склалося, що в 1992 році минає шістдесят років від дня смерті Бруно Шульца, а водночас це шістдесята річниця тих днів, коли перша лектура його шедеврів — Цинамонових крамниць і Санаторію Під Клепсидрою — поклала початок моїй пристрасті на все життя: ненаситним медитаціям над його творчістю, збиранню всіляких слідів життя, реконструкції трагічно обірваної біографії, експонуванню Шульцівських архіміфів.

Із тих джерел й імпульсів походять мої, іноді плідні, спроби воскресінь, або ж повернення з небуття, і то з іноземного небуття, відколи Дрогобич опинився за кордоном[1].

Уміщені в цій книжці тексти походять із різних далеких і близьких часів і належать до різного ґатунку. Поруч опубліковані невеликі нариси-дослідження та біографічні есеї з ширшою проблематикою, як екзистенційною, так і такою, що вказує на зв'язки з приватною буденністю автора, а також скеровує увагу на процес магічного превтілення глухої провінції в Універсум Світів і Небесних Сфер.

Шістдесят років тому з перехопленим горлом я вперше зазнав осяяння блиску Міфу понад Міфами, аби вже назавше стати його глашатаєм і віруючим. До війни, на нашій вузькій культурній латці поля, далекій від битих шляхів Європи та відгородженій від світу, тутешні знавці писаного слова здебільшого помітили Шульца й оцінили його, бувало, що й з ентузіазмом. Але в нього було занадто мало часу, щоб насправді утвердитися. Синові купецького роду галицьких євреїв, одному з найвидатніших у літературі, уже невдовзі судилося загинути у пеклі Шоа.

Після війни відсутність Шульца у польському культурному обігу — а відтак і у світовому — була впродовж кількох перших років абсолютною. Разом з іншими видатними представниками літератури він був приречений вироком сталінських убивць культури на повторне знищення.

Потрібно було почати з елементарних завдань, бодай — спершу — навіть таких, як встановлення дати народження і дати смерті письменника, що їх тоді не знали найсумлінніші літературознавці. Я перейнявся тією реконструкцією в період, коли про публікації, присвячені Шульцові, не могло бути й мови. Коли напередодні жовтневої «відлиги» 1956 року[2] цензура дещо полагіднішала і деякі соцреалістичні догми втратили обов'язковість, я опублікував перший текст, якого, зрештою, не включив до цієї книги — Згадку про Бруно Шульца; цей нарис іще не був вільний від фактичних помилок, проте містив істотну інформацію, оприлюднену в ньому вперше.

Читач не знайде у запропонованій книжці єдиної категорії Шульцівських публікацій: повної збірки листів Шульца, знайдених мною впродовж піввіку від 1942 до 1992 року, однієї з найважливіших копалень відомостей про письменника, про його curriculum vitae, про творчу проблематику, якою повнилося його життя. У нашій книжці ми уміщуємо — не рахуючи цитат — лише дуже скромну добірку найбільш влучних, як нам здається, творів епістолографічного мистецтва Бруно Шульца. Уся Книга листів, оновлене видання збірки, що побачила світ у моєму опрацюванні в 1975 році, з'явиться окремо у виправленій, доповненій та розширеній версії. З огляду на обсяг, видавничу форму та особливу роль, яку у творчості Шульца відіграли листи, варто їх видрукувати — як і колись — в окремому, лише їм присвяченому виданні. Окрім них, у цьому збірнику вміщено все те, що я вважав гідним нагадати або опублікувати вперше. Насамперед тут опубліковані цикли, які колись побачили світ окремими книжковими виданнями — Регіони великої єресі, Околиці цинамонових крамниць та Ідолопоклонна книга; є есеїстичні тексти, як-от Друга осінь — рефлексії та спостереження на теми твору Шульца під цією назвою, річ, видана багато років тому, а тепер переписана мало не повністю. Є, врешті, нариси, друковані в періодиці та не друковані досі ніде.