Вождь червоношкірих (Збірник)

Вниз по схилу, потім знову вверх у передгір'я помчали достойні мешканці Єллоугаммера — на ранчо Віллі Вілсона. Тринідад виголосив промову, Суддя розвинув ідею у звичній пишномовній і багатослівній манері. Місіс Вілсон притисла двох рожевощоких янголят поближче до себе і занепокоєно поглядала на чоловіка, аж доки той не розреготався і не похитав головою. Знову відмова.

Коли на пагорби почали спускатися сутінки, Тринідад і Суддя намарно викреслили з переліку більш ніж половину сімей. Заночувавши у придорожній корчмі, загін рано-вранці вирушив у дорогу. Фургон залишався порожнім.

— У мене закрадається думка, — зазначив Тринідад, — що позичити на Різдво дитинча — наче вирвати олію із рук чоловіка, який знімає зі сковороди гарячі оладки.

— Це абсолютно незаперечна істина, — підтвердив Суддя, — що у холодну пору року сімейні зв'язки міцнішають.

За день до Різдва єллоугаммерці проїхали тридцять миль, зробивши чотири марні зупинки і виголосивши даремні промови. Скрізь діти були безцінним скарбом.

Сонце вже стояло низько над обрієм, коли дружина наглядача місцевої ділянки залізниці затулила пишною спідницею власне потомство і мовила:

— Є одна жінка, вона працює у залізничній їдальні у Гранітному Перехресті. У неї є маленький син. Можливо, вона дозволить йому поїхати з вами.

Тринідад і компанія прибули у Гранітне Перехрестя о п'ятій годині вечора. Потяг із нагодованими і веселими пасажирами щойно залишив станцію.

На сходах їдальні курив цигарку худенький сердитий хлопчик років десятьох. У самій їдальні залишили по собі безлад голодні мандрівники. Моложава жінка стомлено розвалилась у кріслі. На її обличчі проступали глибокі зморшки від неспокійного життя. Колись вона, певно, була по-своєму вродливою, і залишки вроди ніколи не зітруться з її лиця, але вже ніколи й не повернуться. Тринідад виклав суть справи.

— Я буду вам дуже вдячна, якщо ви на якийсь час заберете Боббі, — байдуже погодилася вона. — Я працюю з ранку до ночі, в мене зовсім не лишається часу наглядати за ним, а тим часом відвідувачі навчають його поганому. А так він хоч раз у житті відсвяткує Різдво.

Чоловіки вийшли надвір і взялися до Боббі. Тринідад почав розписувати велич різдвяної ялинки і приваби подарунків.

— І до того ж, мій юний друже, — додав Суддя, — сам Санта-Клаус особисто вручить тобі подарунки, які символізують дари віфлеємських вівчарів…

— Та годі вам! — відмахнувся хлопець, скошуючи маленьким оком. — Я не дитина. Санта-Клауса не існує. Це ви, дорослі, купляєте подарунки і крадькома ховаєте їх нам під подушку, поки ми спимо. Ви залишаєте на димарі сліди, щипцями обережно розсипаючи золу. А потім розказуєте казочки, наче Санта-Клаус на санчатах залітав крізь димар.

— Хай навіть так, — погодився Тринідад, — але ялинка справжнісінька. Вона буде не гіршою за ту, що поставлять на центральній площі Альбукерке, розцяцькована і сяюча. З чудовою верхівкою, з паперовими барабанами, з Ноєвим ковчегом і…