Чорний замок Ольшанський

Ну, через державного асесора наказую з'ясувати справу про зброю, зробити розтин трупа. І телефоную в поліцію, чи не оголосили вони розшук такого й такого шахрая й розтратника.

Не встиг чашечки кави випити, з комісаріату доповідають: зброї при тлінних останках не знайшли (сам мертвий занести кудись, звичайно ж, не міг, отже, підібрав хтось, і тепер чекай нових ексцесів, якщо вона, зброя, до поганих рук потрапить).

Баритися тут не було чого. Замовив машину (пам'ятаю як зараз, що німецький «мерседес-бенц») і їду в повітову комендатуру в милій компанії судді, слідчого, керівника слідчої бригади і двох поліцаїв. Ідемо на місце події. Спинилися, пригадую, на узліссі і попрямували на місце події. Поліцай тикає пальцем у місце, на якому, «здається», знайшов останки той селянин.

— Як лежав?

— Головою ось сюди, до того малого урвища. І кисть однієї руки звішувалася з нього.

Глянув я вниз — за два метри внизу драговина. Та не така, на якій комонник росте, а отже, з обережністю пройти можна, а та, що зелененький такий килимок, а в поодиноких його розривах — щось на зразок щойно замішеного рідкого цементу. Якщо відкинув руку після пострілу, то до страшного суду того пістолета ніхто не знайде. І саме такий розрив на цьому місці.

— Ліва рука була відкинута?

— Гм…. дайте подумати… Ні, права. Права була відкинута.

«Що ж він, — думаю, — через голову стріляв? Або, пробивши скроню, акуратно переклав пістолет у праву, будучи практично вже мертвим, і тільки тоді руку відкинув? Не клеїться щось».

Ну, і на місці поспішали. Повірили занадто записці. Це не те, що тепер (хоч і тепер зрідка трапляється), коли в такому випадку такий тарарам зчинять, що не тільки весь кримінальний розшук, але й в усіх чортів у пеклі все ходором ходить.

Словом, ані сліду, ані пістолета, ані другої гільзи (зрештою, таку дрібницю легко й загубити весною в глиці та опалому осінньому листі, а тут якраз почав облітати зимовий дуб — густими шатами в повітрі, густим килимом — на землі).

Так от, поцілували ми на стрісі солому та й повернулися додому.

А тут і висновок розтину. Дві вогнепальні рани: грудної клітки — трохи згори вниз, справа наліво (нічого собі лівша!), і голови — од лівої скроні вгору, і куля в черепі. Перша рана — міг би ще і двадцять хвилин жити, друга — відразу б втратив свідомість. І — ось що таке ця клята магія загальної упередженості, загальної думки, загального переконання, загального помилкового погляду, холера б їхній матері, — лікар робить висновок, що «не виключає самогубства».

Ну, перший постріл, ясно, навіть типовий для самовбивць у розумінні напрямку кулі. Але щоб іще умудрився перекласти пістолет у ліву руку та другий раз — це так само рідко, як у самурая, коли робить харакірі. Два чи три випадки за всю історію Японії, коли розрізав живіт не тільки зліва направо (чи як там), але й знизу вгору.