Золото і кров Сінопа
- Автор: Савченко Виктор Васильевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: "Зоря"
- Жанр: Героическая фантастика
Электронная книга - «Золото і кров Сінопа». Краткое содержание книги:
Роман “Золото і кров Сінопа” починається трохи традиційно як для українського історичного твору, та вже за кілька розділів від традиційності не залишається й сліду. Натомість у сюжет вплітаються елементи неймовірного, дивовижного, часом фантастичного, але такого, що не руйнує історичної правди. Елементи ці можна назвати скоріше невідомою (або маловідомою) реальністю. Хіба підводні човни-чайки, вперше винайдені на Січі і застосовані козаками при взятті турецької фортеці Сіноп у 1595 році, не вважалися на той час чимось дивовижним? У романі знати руку і науковця (розробка і побудова підводного човна), і езотерика (образ Оникія — характерника, мага), і фантаста. В. Савченко залишається вірним собі в мотивації подій і вчинків героїв, деталізації (але не надмірній) антуражу, доборі цитат з автентичних джерел, що в підсумку вселяє довіру до ситуації, хоч якою б неймовірною вона здавалася. При читанні твору складається враження, що письменник ні на мить не зводить очей з уявного читача. І як тільки він — читач — починає виявляти ознаки збайдужіння, автор тут же змінює ситуацію, вводить нову інтригу, наводить якийсь із невідомих історичних фактів.
— Стривай, — озвався Потурнак, — та ж я по-своєму, по-українському думав, а ти не знаєш моєї мови…
— Воїне, людина думає не словами, а образами. Образи ж однакові для всіх, незалежно від племені чи кольору шкіри. Потім людина обертає ті картини на звук, тобто слова, передаючи звуком їх іншій людині… Зробити те до-пуття вона може тільки мовою пращурів. Ага, хотів би тебе заспокоїти: я вловлюю образи лише ті, про які людина думає зараз. Оце й увесь мій гріх. Те, що ти колись надумав, намислив, для мене сховане. Для мене… Бо є такі, що можуть прогулятися по твоїй пам’яті, аж до того моменту, коли ти вперше побачив світ. Але скажу тобі чесно: я б хотів довідатися, що ти подумав тоді, коли пугнув чотирьох відьмаків. Господи, Господи, — перехрестився чернець, — чин твій незбагненний! Хіба таке можливе — від одного погляду рвонути світ заочі.
— То не я, — сказав Потурнак.
— Он як… — румун примружив очі, майже заплющивши їх, а тоді додав: — Авжеж не ти, а чоловік з круком на плечі. Його й відьмаком не назвеш. То щось значно більше.
— Про що це ти? — подав голос Нечипор.
— З’являвся тут один… — мовив чернець. — У дусі. Це від нього дали драла наші попутники.
— Схоже, тут побував Оникій… — усміхнувся Сасько Федорович, погладжуючи борідку.
Румун помовчав, про щось міркуючи.
— У твоїх думках, пане, — звернувся до Саська, — я бачу ту ж саму людину, що про неї також подумав оцей воїн, — кивнув на Потурнака. — Пригадую балачки тих чотирьох, що втекли. Вони казали, що в козацькому стані живе великий маг. Його ніколи не бачили, але знали про нього. Судячи з того, що сталося, отой з круком і відьмаки, котрі дременули від нього, а точніше від його духу, — непримиренні сутності, і належать до різних світів. На жаль, мені не довелося поспілкуватися більше з відьмаками. Вони нас із німцем не підпускали до свого гурту, до того ж я не міг читати їхніх думок. Вони знали, що ніякі ми не слуги сатани, а отже не товариші їм. Тому і їхали осібно, і на привалах гуртувалися осторонь від нас. Ми ж із німцем трималися ближче до вельможних панів…
— Послухай-но, монаше… — озвався Потурнак.
Румун не дав закінчити, відказав:
— Не знаю. Так вийшло. Можливо, ті четверо через те й приєдналися до нас, що ми з німцем руді, як і вони. А тоді збагнули, що ми хоч і їхньої масті, та не їхнього клану. Адже ти про це хотів запитати…
— Ти сказав про два різних світи… — зауважив Нечипор.
— Це світ астральний і той, який над нашим — земним і над астральним світами… Ні, Божий світ — ще вище, — відповів Ілія на запитання Нечипора, яке він ще не висловив. — В астральному світі живуть душі тих, кого вищі світи відкинули. Ну, це якщо відьмак або й не відьмак, але який нагрішив дуже, помирає, то душа його далі астрального світу не піде. Астрал — світ чорних душ, покручів, поміж яких немало справді мудрих, але лихих сутностей. Вони часто спілкуються з вовкулаками в людській подобі. Повторюю: з вовкулаками, бо на душу, яка носить у собі Божі заповіді, вони впливу не мають. Мешканці астрального світу часто втручаються в земні події. Звісно, не прямо, а через навіювання, через сон… Їхніх земних агентів легко розпізнати — це знавіснілі, одержимі люди. А навісніння — хвороба; вона не менш заразна, ніж чума. Досить одного-двох таких, щоб нею заслабували всі. Від чуми гниє плоть, від навісніння — душа — стає безмежно жорстокою. Спалення людей це принесення людських жертв з найбільшими стражданнями, які тільки може вигадати нечистий. А їх тягнуть на вогнище саме одержимі, фанатики. Такі жертви колись приносили Молохові — найкривавішому з усіх бовванів. Нашому ж, християнському, живому Богові це не потрібно.
— Та ж поміж одержимих немало таких, які життя ладні покласти заради волі і справедливості, — заперечив Сасько Федорович.
— Справдні, — погодився Ілія. — Але коли одержима людина про добро і справедливість мовить — пастка те, і для тих, кому вона обіцяє, і для самого знавіснілого. На лихо вийде — рано чи пізно. Чим більшого добра і справедливості прагне знавіснілий, тим більше горя отримають ті, хто йому повірить.
— Ти кажеш так, ніби там, у тому астральному світі, побував, — зауважив Нечипор.