У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона
- Автор: Пруст Марсель
- Серия: У пошуках утраченого часу #3
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: «Золоті ворота»
- ISBN: 978-966-2246-12-4
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона». Краткое содержание книги:
У романі «Ґермантська сторона» зображено звичаї вищого світу. Життя світських левів і левиць не таке вже й райдужне, як здається на перший погляд, позаяк представники цього прошарку суспільства постійно носять маски, грають відведені їм ролі навіть тоді, коли це нікому не потрібно. «Ґермантська сторона» — це книга про поезію снобізму, відчуту вразливою душею молодика, який ступив на «потертий коцик» палацу Ґермантів.
Вона побачила, що вступив її чоловік, і ці її слова натякали на комізм її становища, ніби це була пошлюбна візита вдвох, але аж ніяк не на стосунки, часто нелегкі, між нею і великопанським підтоптаним зухом, який любив молодитися. Кидаючи по густій масі тих, хто зібрався за чайним столом привітні, лукаві і дещо засліплені променями вечорового сонця погляди своїх маленьких округлих зіниць, схожих на ті кружальця, в які, націлившися, несхибно влучав такий гарний стрілець, як він, дук пробирався з зачарованою й обережною загайністю, ніби бентежачись у цьому пишному зібранні, він боявся наступити на чиюсь сукню і перебити розмову. Застигла на його виду хмільна усмішка, усмішка доброго короля Івето, а також пущена пливти біля його грудей, буцімто плавник акули, рука з напівзігнутими пальцями, якою він підряд ручкався і з давніми своїми приятелями, і з тими, кого з ним знайомлено, дозволяли йому, без зайвого жесту, не перериваючи доброзичливого, недбалого і царського походу, ущедряти всіх, хто тягнувся до нього, лепетанням: «Добривечір, мій голубе; добривечір, любий друже; дуже радий вас бачити, пане Блок; як ся маєте, д’Аржанкур?», і тільки мене, зачувши моє ім’я, він ощасливив особливою увагою: «Добривечір, мій юний сусіде! Як ся має ваш батько? Яка то зацна людина! Ви ж знаєте, ми з ним нерозлийвода», — додав він, щоб мені підхлібити.
Розчовгався він лише перед маркізою де Вільпарізіс, і та кивнула йому, діставши з хвартушка руку.
Тяжко багатий у світі, де багатирі переводяться, свідомий свого величезного статку, він поєднував у собі гонор великого пана з гонором грошовика, причому добре виховання, здобуте паном, присаджувало пиху грошовика. Зрештою видно було, що свій успіх у жінок, що обходився такою гризотою його дружині, він завдячував не лише своєму імені та маєтку, — адже дук, зі своїм чистим і виразистим профілем якогось грецького бога, був дуже гарний.
— Правда, вона грала у вас? — спитав дукиню граф д’Ар-жанкур.
— Атож, вона до мене прийшла з букетом лілей у руках і з лілеями на сукні. (Дукиня Ґермантська, як і маркіза де Вільпарізіс, грайливо, кокетливо вимовляла певні слова, як їх вимовляла низота, але ніколи не гаркавила, не те що її тітка.)
Перш ніж маркіз де Норпуа, з нехоті й принуки, одвів Блока в затишний закамарок, де вони могли погомоніти, я підступив до старого дипломата попросити замовити слівце за мого батька на виборах до Академії. Маркіз пробував відтягти розмову. Але я нагадав, що їду до Бальбека. «Як? Знов до Бальбе-ка? Та з вас правдивий глобтротер!» Потім вислухав мене. Коли я назвав прізвище Леруа-Больє, маркіз де Норпуа глипнув на мене насторожено. Я подумав, що він, може, сказав Леруа-Больє щось негарне про мого батька і тепер боїться, що економіст переказав батькові його слова. Нараз він заговорив про мого батька як найкращий його друг. А потім після запинки, коли у нас немов саме собою вихоплюється щось щиросерде, попри нашу заїкувату недомову, він заходився палко мені доводити:
— Ні, ні, вашому батькові не треба балотуватися. Не треба у його ж таки власному інтересі, з самоповаги, адже він цінна одиниця, а ця авантюра може виславити його. А він вартий більшого. Якщо його оберуть, він ризикує все втратити і нічого не здобути. Дяка Богові, він не промовець. А мої любі колеги цінують лише балаклійство, хай навіть людина не знать що верзе. Ваш батько має високу мету в житті; він повинен іти до неї вперед, не збиваючись на манівці і не плутаючися в кущах, хай би це були більше тернисті, ніж квітучі академічні гаї. Зрештою він не збере і кількох голосів. Академія любить маринувати кандидатів, перш ніж прийняти їх до свого лона. Зараз нічого не вдасться зробити. А потім — прошу. Але треба, щоб Компанія сама про нього подбала. Вона застосовує гасло
Fara da se2, гасло наших заальпійських сусідів, застосовує радше задля якогось фетишу, ніж ради успіху. Те, що сказав мені Jlepya-Больє, радости мені не додало. Але, як здається мені, він тягне руку за вашим батьком? Мабуть, я накрив його мокрим мішком, я сказав, що його справа бавовна і метали, а в важких для врахування чинниках, як любив висловлюватися Бісмарк, він не розбирається. Ваш батько ніяким світом не повинен кандидувати: Principilis obsta3. Його приятелі заженуться на слизьке, якщо він поставить їх перед доконаним фактом. Послухайте, — нараз він удавано щиро заговорив зі мною, вп’явшись у мене своїми блакитними очицями, — ви знаєте, як я люблю вашого батька, і тому вас, мабуть, здивує те, що я оце скажу. Так ось, саме тому, що я його люблю, саме (ми з ним нерозлийвода, Arcades ambo4) тому, що я знаю, який пожиток він може принести вітчизні, повз які рифи може провести її, як зостанеться при стерні, з приязні до нього, з глибокої пошани, з патріотичних почуттів я не голосуватиму за нього. Зрештою, гадаю, що я йому вже давав це наздогад. (Аж це в маркізових очах ніби майнув суворий асирійський профіль пана Jlepya-Больє.) Словом, віддати йому свій голос це було б з мого боку якоюсь палінодією.
2
Сама собі господиня (італ.).
3
Шануйся з перших своїх кроків (латин.).
4
Аркадці обидва (латин.).