Пірат
- Автор: Роббинс Гарольд
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Иван Яндола
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Пірат». Краткое содержание книги:
Пірат, безперечно, один з найбільш знаменитих романів Гарольда Роббінса, який вийшов чи не на всіх мовах світу і приніс своєму творцеві гучну славу. Неповторну своєрідність роману надає химерне поєднання авантюрного сюжету і глибокого проникнення в психологію героїв, екзотики Сходу і по-європейськи динамічного розвитку подій, показу всіх потаємних пружин великого бізнесу і пряної еротики.
— У вас скінчилося пальне.
— Не розумію. Раніше такого ніколи не бувало.
— Це сталося зараз,— сказав солдат поблажливим тоном.
Старий знизав плечима.
— Ну і добре, мене тішить, що не сталося нічого серйозного. Я боявся, що бідолашне створіння здохло,— він рушив до воріт. — Викотіть її на узбіччя,— кинув він через плече. — Я пришлю кого-небудь, щоб наповнили бак.
— Зачекайте хвилину, діду! — забіг наперед вартовий. — Сюди без перепустки не можна. Це закрита секретна зона.
— Перепустка у мене є,— сказав старий, простягаючи руку. Від пластикової картки, мов від люстерка, відбився сонячний зайчик.
Солдат узяв картку, поглянув на неї і виструнчився, як тятива.
— Вибачте, генерале,— сказав він, козиряючи.
Бен Езра козирнув у відповідь.
— Все гаразд, хлопче. Вільно.
Молодий чоловік розслабився.
— Ви знаєте дорогу, сер? — спитав він шанобливо.
— Дорогу я знайду,— посміхнувся Бен Езра. Він простягнув руку. — Можна мені забрати перепустку?
— Так, сер,— поспіхом сказав вартовий. — І не хвилюйтеся за свій автомобіль. Ми його доведемо до ладу.
Генерал усміхнувся.
— Дякую,— він повернувся і рушив, його бедуїнська хламида плавно розвівалася в такт його крокам.
— Хто він такий? — з цікавістю спитав другий солдат.
Голос першого солдата прозвучав притишено і шанобливо:
— Генерал Бен Езра.
— Лев Пустелі? — в голосі другого солдата прозвучало здивування. Він повернувся і подивився вслід старому. — Я думав, що він помер.
— Як бачиш — живий,— сказав перший солдат. — Пішли, допоможеш мені упоратися з машиною генерала.
У конференційній залі, за круглим столом, сиділи лише п'ять чоловіків: три американці, які були присутні на попередній зустрічі, Бен Езра і генерал Ешнев.
— Даруйте, що нас так мало, добродії,— вибачився Ешнев. — Усі інші мої люди на фронті.
— Немає потреби вибачатися,— мовив Вейгрін. — Ми розуміємо. — Він усміхнувся. — До речі, прийміть мої вітання. Ваші хлопці зробили добру роботу, загнавши Третю єгипетську армію в глухий кут.
Ешнев похмуро кивнув головою.
— Ви вітаєте нас передчасно. Ми ще цього не певні.
— Вони у вас в руках,— переконано сказав американський полковник.
— Нам ще потрібна допомога,— сказав Ешнев. — Чимала поміч. Ми заплатили високу ціну, дозволивши їм напасти на нас зненацька.
— Хто б міг подумати, що вони розпочнуть воєнні дії у день свята Йом Кіпур? — сказав Гарріс із держдепартаменту, намагаючись утішити Ешнева.
— Я,— твердо сказав Бен Езра. — Мені здавалося, що на останній зустрічі я виклав своє передбачення ясно.
— Це був тільки здогад,— заперечив Гарріс.
— Все, що може статися в майбутньому, це тільки здогад,— сказав тихо Бен Езра. — Та, навіть якби нічого не сталося, ви отут і палець об палець не ударили, щоб ужити якихсь заходів, хіба не так?
Гарріс промовчав.
— Скажіть мені, ви доповідали про те, що ми тут обговорювали, своєму начальнику? — конфіденційно запитав старий.
— Авжеж,— кивнув Гарріс.
Бен Езра глянув на нього і скрушно похитав головою.
— Цій трагедії можна було запобігти.
— Не бачу як,— сказав Гарріс.
— Треба було зробити так, як ми зробили минулого разу. Війна була б уже завершена.
— І громадська думка була б проти вас,— відказав Гарріс.
— Багато добра нам робить громадська думка зараз,— різко відповів Бен Езра. — Я не бачу жодної армії, що прийшла б нам на поміч.
— Що було, то вже загуло,— сказав швидко Ешнев. — Обговорювати минуле не на часі, генерале. Ми зібралися, щоб почути вашу оцінку теперішнього становища.
— Щоб таким же чином знехтувати її, як це ви зробили минулого разу,— саркастично кинув Бен Езра. Він помітив вираз болю в очах Ешнева і відразу ж поправився. — Даруйте мені, друже мій,— сказав він лагіднішим голосом. — Я забув, що ви розстроєний, певно, ще дужче, ніж я.
Ешнев не відповів.
Бен Езра поглянув через стіл на американців.
— Так прикро, що старієш,— сказав він.
За столом ніхто не обмовився і словом.
— Чи не будете ви настільки ласкаві, джентльмени, щоб відповісти на моє запитання? — спитав він. — Скажіть мені, навіщо ви отут зібралися? Адже для вас, як і для мене, очевидно, з цього нічого не вийде, нічого не зміниться, нічого не зробиться.
— Це неправда, генерале Бен Езра,— швидко мовив полковник Вейгрін.— Ми високо цінуємо ваші думки та ідеї.