Пірат
- Автор: Роббинс Гарольд
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Иван Яндола
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Пірат». Краткое содержание книги:
Пірат, безперечно, один з найбільш знаменитих романів Гарольда Роббінса, який вийшов чи не на всіх мовах світу і приніс своєму творцеві гучну славу. Неповторну своєрідність роману надає химерне поєднання авантюрного сюжету і глибокого проникнення в психологію героїв, екзотики Сходу і по-європейськи динамічного розвитку подій, показу всіх потаємних пружин великого бізнесу і пряної еротики.
— То чого ж мене не викликають? Я божеволію від даремного чекання. Мати мені проходу не дає, все прискіпується.
— У них на думці зараз інші справи. Ходять чутки, що «Аль-Ікхвах» хотів, щоб твій батько зайнявся їхніми іноземними інвестиціями.
— Я знаю. Він відхилив їхню пропозицію. Це сталося до того, як я виїхала з Франції,— вона потягла свій напій через соломинку. — Вони здуріли. Мій батько і пальцем не поворухне, щоб допомогти кому-небудь, окрім себе.
— Вони намагаються знайти до нього нові підходи. Здається, що вони ставлять на нього велику карту.
— Бажаю їм успіху. Є тільки один спосіб примусити його допомогти їм. Наставити на нього дуло пістолета.
— Чому ти так говориш?
— Я знаю свого батька. Він і досі вважає, що все можна зарадити грошима.
— Так чи інакше, завтра я вирушаю. Краще служити у війську, аніж бити байдики.
— Можливо, мені поїхати та поговорити з ними? Я не для того пройшла вишкіл, щоб сидіти в материному домі.
— Не роби цього,— сказав він одразу. — Тобі наказали чекати, доки з тобою зв'яжуться.
Вона поглянула на нього.
— Тобі треба неодмінно їхати?
— Я мушу щось робити. Кишені у мене майже порожні.
— Гроші є у мене.
— Ні.
Вона хвилину помовчала, розглядаючи свій напій, потім підвела на нього очі.
— У мене була надія, що нас пошлють на завдання разом.
— Я їм не підходжу,— сказав він. — Вони воліють посилати на завдання студентів. Студенти менше привертають уваги.
— Ти ще настільки молодий, що можеш зійти за студента,— швидко сказала вона.
— Можливо,— засміявся він. — У сутінках.
— Якщо ти знову підеш до сирійського війська, тебе ніколи не відпустять.
— Можливо, я і сам не захочу. Судячи з того, як ми нарощуємо нашу потугу і як готується Єгипет, є шанс, що щось може статися. А якщо буде війна, мені можуть присвоїти офіцерське звання.
— Це те, чого ти бажаєш?
— Ні.
— А чого ж ти хочеш?
— Заробити великі гроші,— посміхнувся він. — Як твій батько.
— Перестань про нього говорити! — різко кинула вона, раптово розгнівавшись. — Куди б не поткнулася, я чую про нього. Мій батько — те, мій батько — се. Навіть моя мати не говорить про нього безупинно.
— Ти читала сьогоднішні газети? — спитав він.
— Ні.
— А дарма. Можливо б, ти довідалася звідти, чому всі говорять про твого батька.
— Що він зробив?
— Він уклав найбільшу за всі часи угоду з японцями щодо танкерів. Купив десять кораблів і вони будують для нього ще двадцять. Всі — супертанкери. Це буде найбільша в арабському світі флотилія.
— Слава Аллаху,— саркастично сказала вона. — Наскільки він став багатшим?
— Принаймні він щось робить. Чому це монополія на перевезення вантажів з наших портів має належати грекам та іншим чужинцям?
— А палестинцям це допоможе? — спитала вона.
Він мовчав.
— Даруй мені,— швидко мовила вона. — Я не мала наміру сперечатися з тобою. Я стаю просто дразливою від неробства.
— Прошу.
Вона поглянула на нього.
— Ти хочеш, щоб я пішла з тобою до твоєї кімнати?
— Авжеж,— сказав він і посміхнувся. — Сподіваюся, ти не проти, якщо спочатку ми підемо до кінотеатру? В Дамаску крутять стрічки лише десятилітньої давності.
Бейдр поставив свою філіжанку і відчув, як від теплої саке у нього зашуміло в голові. Не встигло ще дно філіжанки торкнутися столу, як гейша, що сиділа за ним навпочіпки, наповнила філіжанку знову. Бейдр зиркнув на неї. Він не звик до випивки. Коли не коли — келих шампанського, а більше — ні. І хоча він перехилив лише три маленькі філіжанки, проте відчував їхню дію.
— Досить,— сказав він, намагаючись підвестися. Коли він звівся на рівні, то відчув, що в голові злегка паморочиться. Тільки-но він простягнув руку, гейша була тут як тут, щоб допомогти йому. Він усміхнувся їй.
— Спати,— сказав він.
Вона спантеличено дивилася на нього.
— Спати,— повторив він. Склав долоні і приклав їх до щоки, склеплюючи повіки.
— Хай! Хай! Спати.
Він кивнув.
Все ще підгримуючи однією рукою під лікоть, другою вона відсунула шторку, яка розділяла кімнати. Завела його до спальні і зачинила за собою панельні двері. Ліжко було дуже низьке, майже лежало на підлозі, і коли він спробував сісти на нього, то мало не повалився на спину. Йому здалося, що це дуже смішно, і він почав реготати. За ним засміялася й вона.
— Я мало не впав.
— Хай, хай,— проказала вона, розв'язуючи на його спині пояс, яким був підв'язаний його халат. Вона обережно вивільнила з халата плечі Бейдра і потім легенько його висмикнула з-під нього. Бейдр скотився в ліжко.