Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Твоя мама померла, рятуючи тебе. Є одна річ, якої не може збагнути Волдеморт. Це — любов. Він не усвідомив, що така сильна любов, яку відчувала до тебе твоя мама, залишає свій слід. Не шрам, не якийсь там видимий знак… Така глибока любов — навіть коли того, хто любив нас, уже нема — завжди оберігає. Любов'ю просякнута навіть твоя шкіра. Квірел, що був сповнений ненависті, жадоби і честолюбства, і ділив свою душу з Волдемортом, не міг доторкнутися до тебе саме з цієї причини. Дотик до людини, позначеної такою любов'ю, ставав для нього смертельними муками.

Дамблдор раптом задивився на пташку, що сіла на підвіконня, і Гаррі швиденько, щоб він не бачив, витер простирадлом очі. Коли Гаррі знову зміг говорити, він запитав:

— А плащ-невидимка… ви знаєте, хто його прислав?

— Е-е… Твій тато якось лишив його мені, і я подумав, що він тобі сподобається. — Дамблдор закліпав очима. — Корисна річ, твій тато, коли вчився тут, найчастіше вдягав його, щоб пробратися на кухню й поцупити щось смачненьке.

— І ще одне…

— Слухаю!

— Квірел казав, що Снейп…

— Професор Снейп, Гаррі.

— Так, він… отож Квірел казав, що він мене ненавидить, бо ненавидів мого батька. Це правда?

— Ну, вони радше просто недолюблювали один одного. Десь як ти і містер Мелфой. До того ж твій батько зробив те, чого йому ніколи не міг пробачити Снейп.

— Що саме?

— Врятував йому життя.

— Що?

— Так, — повільно мовив Дамблдор. — Дивно, як інколи працює людський розум, правда? Професора Снейпа мучило те, що він боржник твого тата. Я впевнений, що він так ретельно оберігав тебе цього року тільки тому, що вірив: таким способом він поверне борг твоєму батькові. І тоді спокійно зможе ненавидіти пам'ять про нього…

Гаррі намагався це збагнути, але від цього ще дужче розболілася голова.

— Пане професоре, ще тільки одна річ!

— Тільки одна?

— Як потрапив до мене камінь із дзеркала?

— Ага, я радий, що ти запитав про це. То була одна з моїх найблискучіших ідей, а, між нами кажучи, це вже неабищо! Розумієш, тільки той, хто прагнув знайти камінь, — знайти, а не скористатися ним, — міг його отримати. Усі решта — бачили в дзеркалі, як вони здобувають золото чи п'ють еліксир життя, і більше нічого. Мій мозок іноді дивує навіть мене самого… Ну, досить запитань. Раджу тобі скуштувати всі ці солодощі. Ох-ах!.. Горошок на кожен смак "Берті Бот"! У дитинстві мені не пощастило, бо я натрапив на горошинку зі смаком блювотини, і відтоді вони мені щось не смакують, але оця, що схожа на іриску, мені, мабуть, не зашкодить, правда? — Усміхнувшись, він кинув до рота золотаву горошинку.

Раптом захлинувся і скривився:

— Фу!.. Сірка з вуха!

Мадам Помфрі, завідувачка шкільної лікарні, була приємною жінкою, але дуже вимогливою.

— Тільки на п'ять хвилин! — благав Гаррі.

— Це неможливо.

— Але ж ви впустили професора Дамблдора!..

— Ну, звичайно, це наш директор, тут інша справа. Тобі потрібен відпочинок.