Ірка Хортиця — надніпрянська відьма
- Автор: Волинська Ілона, Кощеєв Кирило
- Серия: Ірка Хортиця #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Видавництво «Ранок»
- ISBN: 978-966-08-1693-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма». Краткое содержание книги:
Одна справа — насміхатися з подруги, яка так хоче стати відьмою, і зовсім інша — рятувати її від суперниць, які прагнуть відібрати відьмин дар разом із життям.
Чи зможе пройти всі випробування звичайнісінька дванадцятирічна дівчинка — яка випадково дізналася про власну чаклунську силу — Ірка Хортиця? Адже справжнє життя відрізняється від чарівних книжкових казок й у ньому насправді існують і страшні перевертні, і люті песиголовці, і мерці, що постали з могил, і домові, і русалки, і… могутні відьми!
— Ти не розумієш! — по Тетянчиних щоках покотились сльози. — Я до мами хочу!
— Я все життя до мами хочу! — закричала Ірка. — І кого це хвилює?
Тетянка не відповідала. Вона мовчки плакала, уткнувшись обличчям у коліна.
Ірка придушено схлипнула й кинулась до себе в кімнату.
Вона не мала, просто не мала права говорити таке Тетянці! Бачте, вона через Тетянку вшелепалася! А як інакше? Розвернутись і полетіти додому? Хай подруга сама викручується? А коли Ірку два місяці тому викрали? Тетянка ж шукала її по всьому місту, із псами-ярчуками билась, і з відьмою теж! І, між іншим, жодного разу не сказала, що, мовляв, «через тебе, Ірко, вшелепалися».
Але з іншого боку, що за дитсадок? Мама її, бачте, чекає! Скажи спасибі, що чекає! Ірку, он, не чекає. І ніколи не чекала! Дівча шморгнуло носом. Довелося визнати: саме тому вона й напалася на Тетянку. Звичайнісінькі заздрощі, Ірко! Соромно!
Схлипуючи, вона підійшла до вікна. Тепер треба вибачатись, а так не хочеться. І посваритися з Тетянкою теж не хочеться… Дівча витерло долонею мокрі очі.
З-за вікна почулося застережливе котяче няв.
— З’явився. То з’являється, то зникає — шастає, де йому заманеться, — у найкращому бабусиному стилі пробурчала Ірка й визирнула в сад, шукаючи очима кота.
І перше, що вона побачила, була Тетянка, котра чимчикувала до хвіртки.
Ірка розчинила вікно:
— Ти… Що… Ану повернись!
Біля самісінької хвіртки Тетянка озирнулась:
— Ти маєш рацію! — крикнула вона. — Я справді сама винна! Спасибі тобі за допомогу, далі я впораюсь!
— Ні! — Ірка ледь не випала з вікна. — Я не те хотіла сказати! Стривай!
Але Тетянка її не послухала. Вона відчинила хвіртку й швидко попрямувала стежкою вгору.
З височезних кущів смородини, що розрослися біля сусіднього паркана, плавно, як бджоли погожого літнього дня, верхи на вінику вилетіла бабуся зі строгим учительським «пучком» на голові та два дівчиська на мітлах — руде й золотоволосе.
Акуратно зависнувши просто в Тетянки над головою, літунки тихесенько полинули за нею.
«Відьми низько летять, буде дощ», — промайнула дурна думка, й Ірка нестямно закричала:
— Котику, хапай їх!
Краєчком ока вона встигла помітити, як, стрімко стрибаючи з гілки на гілку, кіт мчав навперейми. Ірка кинулася вниз. Ледь не вибивши двері, вона пролетіла крізь садок і вискочила за хвіртку…
«Училка» нервовим рухом поправила волосся, нібито ненароком трохи випередила двох відьмочок, і майже впритул підлетіла до Тетянки. У її руці зблиснуло довге гостре шило!
Наче щось відчувши, Тетянка нервово повела плечима й обернулась. Ірка хотіла закричати… Але так і залишилась із роззявленим ротом. Недовго думаючи, Тетянка простягла руку й висмикнула з-під відьми віника. «Училка» гепнулась на землю, а Тетянка, яка так сьогодні розходилась, миттю вперіщила її віником.
З гілля вишні, що звисало над стежкою, вистрибнув кіт. Він приземлився Аллі прямісінько на голову. Його пазурі вп’ялися в її руді пасма. Надривний Алчин крик заполонив усю околицю.
Тетянка продовжувала лупцювати свою суперницю її ж власним віником.
Золотоволоса Віка закружляла над бійкою, зробила в повітрі кульбіт. І кинулась на Тетянку, здіймаючи над головою невеличку кухонну сокирку.
Ірка бігла стежкою, розуміючи, що не встигає, не встигає, не всти…
Між Тетянкою й Вікою, що наближалась до неї, раптом здригнулося, затремтіло повітря. Молоду відьму наче вибухом підкинуло.
Ще раз гепнувши «училку» віником, Тетянка кинулась назад до будинку. Кіт мчав попереду.
І тут на яскраво-блакитному тлі неба з’явився рівний трикутник летючого клина. Це мчали інші відьми.
— Швидше! — зриваючи голос, закричала Ірка.
Клин наближався. Відьми, припавши до мітел, пікірували на дівча, котре бігло стрімголов. Хрипло дихаючи, Тетянка мчала стежкою. Повітря навколо неї знову здригнулося, затремтіло. Щось уперлося дівчині в спину й буквально внесло її у відчинену хвіртку.
Ірка хряснула дверцятами…
— Молодчага, Тетянко! — радісно закричала Ірка. — Слухай-но, а як ти кидонула Віку, твій дар, що, вже діє? Ти стала відьмою?
— Не придурюйся! — різко буркнула Тетянка. — Це ж ти її кидонула, і у хвіртку мене заштовхала так само ти!
Ірка здивовано знизала плечима.
Відьомський клин, розігнавшись, на повній швидкості підлетів до паркану. І — як комарі в рекламі — з розмаху гепнувся об невидиму перешкоду. Літунок закрутило, дехто впав униз…