Ірка Хортиця — надніпрянська відьма
- Автор: Волинська Ілона, Кощеєв Кирило
- Серия: Ірка Хортиця #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Видавництво «Ранок»
- ISBN: 978-966-08-1693-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма». Краткое содержание книги:
Одна справа — насміхатися з подруги, яка так хоче стати відьмою, і зовсім інша — рятувати її від суперниць, які прагнуть відібрати відьмин дар разом із життям.
Чи зможе пройти всі випробування звичайнісінька дванадцятирічна дівчинка — яка випадково дізналася про власну чаклунську силу — Ірка Хортиця? Адже справжнє життя відрізняється від чарівних книжкових казок й у ньому насправді існують і страшні перевертні, і люті песиголовці, і мерці, що постали з могил, і домові, і русалки, і… могутні відьми!
— Може, ще й не будеш, — «порадувала» подругу Ірка.
Побачивши, що їхнього велетня ось-ось порубають на капусту, відьми за парканом розчаровано завили. Оксана Тарасівна щось різко скомандувала. Стелла і її бабуськи знову заходилися розмірено бубоніти. Оксанині дівчиська кинулись до старої купи піску, що залишилася після якогось будівництва. І піщана купа миттю почала зводитися… Другий, піщаний, велет ритмічно закрокував до поваленого паркана.
Богдан почав бігати туди-сюди. Його меч закрутився ще швидше, зливаючись у суцільне сяюче коло. Хлопчак снував між обома велетням, вихлюпуючи з їхніх тіл фонтани землі й піску. Він рубав земляного — а піщаний робив крок уперед, Богдан розвалював піщаного — а земляний тим часом устигав дістатися трохи ближче до ґанку й дівчат, що на ньому стояли. А відьми продовжували бубоніти, виспівували замовляння, змушуючи своїх велетів крокувати далі й далі.
Подруги знову шмигнули в будинок. Ірка стривожено глянула на дзеркало. Богдан, що спав у ньому, застогнав крізь стиснені зуби, заметався й раптом відчайдушно скрикнув, сіпнувся… Його обличчя налилося кров’ю! Ірка озирнулась. Удар велетенського кулака відкинув здухача на ґанок! Величезна нога піщаного велета звелася над хлопчаком, що лежав… Богдан відкотився убік, злетів у повітря… Обличчя хлопця з міцно заплющеними очима гнівно пересмикнулося, меч знову закружляв, здухач кинувся на ворога…
Але Ірка бачила крізь вікно, як відьми знову розділились. Дві групки продовжували тримати чари, які керували піщаним і земляним големами. А третя почала збирати зламане гілля та згрібати до купи листя, хтось видер сидіння старої лавочки…
— Третій велетень буде з дерева, — зрозуміла Ірка. — Треба забирати Богдана з бійки, утрьох вони його порішать.
Старий настінний годинник глухо пробив північ.
— Увесь дев’ятий день іще попереду! — простогнала Тетянка. — Ми не протримаємось! Відьом багато, їх надто багато!
— Ага, — сумно кивнула Ірка. — З Оксаною й Стеллою ми б, може, і впорались. А разом із робленими вони ще штук п’ять монстрів підняти можуть. — У відчаї Ірка стисла кулаки, нігті вп’ялись у долоні. Гострий біль смикнув нерви й прочистив мізки холодним вітерцем. — Слухай! А якщо ми відріжемо роблених від хазяйок, то вийде — що лишаться самі Оксана та Стелла, і більше нікого!
— І ти знаєш, як це зробити? — напружено спитала Тетянка.
— Стелла обмовилась у Ментівського Вовкулаки в кабінеті! Якщо роблена відьма нападе на свою хазяйку — то, здається, вона оберне подаровану силу проти себе й одразу ж перестане бути відьмою! Це як коротке замикання!
— Та роблені ніколи в житті не підуть на своїх хазяйок, — знизала плечима Тетянка. — Чи ти хочеш кожну з них хапати за барки, тягати до Оксани зі Стеллою й вимагати: «Ану, дай їй в око!»? Вони й дадуть! З великим задоволенням! От лише не хазяйкам, а тобі!
— Мені, — задумано повторила Ірка. — Або тобі.
— Мене вони просто приріжуть, — уточнила Тетянка.
Примружившись, Ірка уважно обвела поглядом двір, ріг будинку, зиркнула на обох природжених, що метушились точнісінько навпроти її вікна. Потім кинулась до старого комода й витягла з нього пачку паперу й недогризок олівця. Жбурнула на стіл перед Тетянкою:
— Малюй! Мій портрет, а потім свій! Малюй!
— Ірко, ти що, офігіла?
— Малюй! — закричала Ірка. — Доки третій велет не піднявся, доки Богдан ще тримається — малюй!
Розділ 13, і останній
День дев'ятий, завершальний
— І не висовуйся з будинку, — наказала Ірка, накладаючи на зап’ястки й під коліньми польотну мазь. — Користь від тебе буде лише завтра, а до завтра ще дожити треба.
Ірка скочила на знайдену в коморі облізлу підлогову щітку й умить зморщила личко — шкарупка скалкувата ручка дерла її багатостраждальні долоні. Нахнюплена Тетянка простягнула їй два згорнутих у трубочку аркуші паперу.
— Нікуди! — ще раз безапеляційно повторило дівча. — Що б там не сталося. Пам’ятай: ти ще не відьма. — Ірка пригнулась до ручки щітки й вилетіла крізь виламані двері.
Тетянка кинулась до вікна. Богдан втрачав сили. Він ще продовжував метушитися між піщаним і земляним велетами, але його меч був уже не такий верткий. І літав здухач важко, болісно, ривками.
Тетянка стривожено глянула в дзеркало. Там корчився від болю другий хлопчак. Плече Богдана було неприродно вивернуте — щойно на Ірчиному подвір’ї велети торохнули його двійника об дерево.