Танці утрьох
- Автор: Медведєв Олександр
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-067-2
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Танці утрьох». Краткое содержание книги:
— Ні на копійку більше я з тебе не візьму. Так і знай. Повір, Володю, я уклався в цю суму.
— Хіба таке можливо?
— Цілком, — не поступався Юра.
— Я не вірю! — обурився Кононов. — Не вірю, що таку купу стильного шмаття можна придбати навіть за чотириста. Чому ти маєш доплачувати різницю зі своєї кишені.
— Ти говориш дурниці! — обурився Юра. — Зараз я тобі все поясню.
— Зроби милість.
Кононов акуратно сів — щоб не пом’яти штани.
— Більшість багатих людей купують речі в дорогих бутиках. Таких, як «Пасаж», «Шантеклер» і «Вог». Платять повну ціну — ту, що вказана на ціннику. Але ніхто не знає, що все ганчір’я, яке там продається як імпортне і найстильніше, шиє наша фірма. Ти не думай нічого поганого, все робиться легально. У нас підписано контракти з відповідними західними фірмами, ми ліпимо їхні ярлики, маючи повне юридичне право. Розумієш?
— Чесно кажучи, ні.
— Тоді поясню більш докладно. Учора ввечері я відвідав перший поверх, вибрав усі ці речі, які поступили з нашого фірмового ательє, але ще не були упаковані. Домовився з начальницею, що куплю їх по собівартості, а вона спише цей мотлох як такий, що «не відповідає критеріям відбору». Потому я прийшов додому і власноруч пообрізав усі ниточки, відпарив усі шви, відпрасував усі краї. Відтак відвідав «Шантеклер». Купив там у знайомої комірниці за три чверті ціни дві пари взуття, цей ремінь і нашийну хустку. Після цього відвідав сауну, пообідав і прийшов на роботу. Таким чином, з урахуванням сауни, я витратив рівно двісті доларів.
— Переконливо, Юро, але ж твоя робота залишилася неоплаченою! Це нечесно!
Юра усміхнувся. М’яко і чарівно, як завжди.
— Але ж велика частка твоєї роботи теж іноді зовсім не оплачується. Чи не так?
Кононов згадав нічну перестрілку, розмови з Гретинським, казки Шемета, Оленчині сльози…
— Ти маєш слушність. Але це не означає, що з цієї причини я маю використовувати інших.
— Ти мене не зрозумів, Володю. Мені просто захотілося тобі допомогти. А раптом я коли-небудь потраплю в безвихідну ситуацію і мені потрібна буде твоя допомога? Ти ж не відмовиш мені?
— Звичайно, ні, — сказав Кононов.
— Тоді по руках.
— Домовилися.
Кононов акуратно зняв штани.
— Що ти робиш? — поцікавився Юра, спостерігаючи за тим, як Кононов охайненько складає речі в коробку. — Збираєшся на виставку їх віднести? Речі потрібні для того, щоб їх носити. Повсякденно, а не лише на свято.
Кононов на хвилину задумався.
— Ти кажеш розумні речі.
Кононов із задоволенням склав свої поношені джинси, стоптані туфлі і запрану сорочку у пакет. Натомість вийняв з коробки чорний «лівайз», зелену трикотажну футболку, нашийну хустку і туфлі на високому каблуці. Одягнувся і переможно глянув на Юру.
— Залишилося відвідати перукаря, — напучував Кононова Юра, коли той уже виходив з його кабінету. — І ще одне. Почекаймо!
Юра підійшов до настінної шафи, різким рухом розчахнув дверцята і витяг маленьку коробочку.
— Це туалетна вода. Як на мене, досить вишуканий чоловічий запах. Жінки від нього просто мліють. Ходитимеш по вулиці із саперною лопаткою.
— Навіщо? — здивувався Кононов, беручи туалетну воду. На коробочці було написано по-французьки «Сена-Тропез».
— Саперна лопатка необхідна для того, щоб відбиватися від осіб жіночої статі, що почнуть стрибати тобі прямо на груди.
Кононов розсміявся.
12 травня, 15.03
Після такого приємного спілкування з Юрою я не міг відмовити собі в задоволенні пройтися місцями нічних боїв із бравою охороною.
Дверей у кабінеті головного бухгалтера не було, комп’ютера, як і самого господаря, теж. Оперативність, гідна поваги. Гадаю, що о п’ятій ранку я застав би точнісінько таку саму картину. Непогано, пане Смолич.
Сліди від двох куль, випущених мною, були старанно зашпакльовані. Сумнівно, щоб хто-небудь із співробітників будинку моди запримітив їх.
На килимовому покритті я все ж угледів кілька краплин крові — їх залишив мій заручник: я добряче розквасив йому носа.
12 травня, 15.22
Коли Кононов спускався сходами у фойє, на вулиці прогриміла автоматна черга.
Слідчий побіг. Бігти з коробкою і дипломатом було не дуже зручно. Але кидати їх йому зовсім не хотілося.
Він вискочив зі скляного вестибуля будинку моди, озирнувся по боках, щоб визначити, де стріляли. Поблизу автостоянки слідчий запримітив невелике скупчення людей. Він прискорив кроки. «Напевно, когось пришили», — цинічно резюмував Кононов.