Танці утрьох

— Але ж ми не ведемо розслідувань незвичайних явищ? Нехай ними займається примарна міліція, нехай мертві оплакують мертвих. Але якби всі неприємності на цьому скінчилися.

Я здивовано глянув на Булавіна. Сам диявол не витягнув би з мене й півслова.

— Розумієш, Володю, сьогодні у них вночі спрацювала сигналізація. Тамтешнє відділення міліції отримало сигнал. Черговий мент подзвонив охоронцеві будинку моди, — (слово «мент» Булавін вимовив з притиском), — і поцікавився: «Чи все у вас у порядку?» І почув відповідь: «Все в ажурі. Просто збій у системі. Вранці викличемо електрика. Дякуємо за турботу. До побачення». А через дві години привезли до лікарні у відділення невідкладної допомоги одного зі своїх з кульовим пораненням ноги. «Балувався, — кажуть, — дурень, зі службовою зброєю. От і догрався». Що ти з приводу всього цього думаєш, Володю?

Зарікався я не брехати Булавіну. Але, бачу, доведеться. Інакше мене з роботи виженуть, Наталя потрапить у небезпеку й убивцю ніколи не знайдуть.

— Навіть не знаю що і думати, товаришу полковник. Упевнений в одному: усі ці події зв’язані між собою.

— Глибоко копаєш, — скептично проспівав Булавін. — Так можна і своїх засипати.

У мене складалося дуже дивне і двоїсте враження. Про справи наші грішні Булавін знав багато (навіть те, чого я сам не знав). Можливо, він знав усе. Повністю. Із самого початку було зрозуміло, що Булавін притримується власної думки про вбивство Рубіної. Спершу він накручував мене посадити Осетинського, але невдовзі залишив усілякі спроби. Зате тепер всіляко кепкує, ніби під’южує. Я зовсім не міг зрозуміти, чого він від мене домагається. Мовчати я не міг. А що сказати, не знав. Хотілося провалитися крізь землю, натомість я випалив:

— Товаришу полковник, я абсолютно упевнений в одному: убивця — бухгалтер.

Зізнатися, цієї «абсолютної впевненості» у мене ще секунду тому не було. Але мені потрібно було сказати щось вагоме! Перед начальством не можна мимрити. І як тільки я склав докупи всі здогади і сумнівні побічні докази та свідчення за останні дві доби, відразу відчув упевненість у своїй правоті.

— Невже? А можна поцікавитися, чи є у тебе докази? Показання свідків? Визнання самого бухгалтера?

— Товаришу полковник, клянуся своїми погонами, що в середу завершу розслідування і здам справу.

— Погони залиш собі, а середу можеш провести в Ялті. Підеш у відпустку за свій рахунок за станом здоров’я. Справу в понеділок здаси Золотарьову. Все. Можеш іти. Побачимося в червні.

Хвиля гіркої образи захлиснула мене. Такого зі мною ніколи не було. Колись, ще замолоду, мене лаяли, навіть догану отримав з занесенням, але щоб мене зняли зі справи!

— Товаришу полковник, як накажете мені вас розуміти? — запитав я тремтячим голосом.

— Буквально, капітане Кононов. Я знімаю вас зі справи за неналежне виконання службових обов’язків і в якості дисциплінарного стягнення відправляю у місячну відпустку за свій рахунок. Ви вільні.