Танці утрьох
- Автор: Медведєв Олександр
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-067-2
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Танці утрьох». Краткое содержание книги:
— Звичайно, добрі. Вона до всіх добре ставилася.
— Особливо до пана Сапегіна, з яким остаточно порвала стосунки два роки тому за дуже цікавих обставин. Вам відомо про це?
Смолич мовчав, ніби води в рот набрав.
— Гадаю, нам нема про що говорити.
Кононов хутенько вискочив з машини і, не обертаючись, попрямував убік готелю «Континенталь», чия неонова вивіска маячила над містом, переливаючись вогнями.
12 травня, 18.30
Біля «Континенталя» було світло, багатолюдно і навіть якось святково. Цілодобовий обмін валют, казино, ресторан, нічний клуб. Ці об’єкти були зосереджені на першому поверсі готелю і притягували до себе найрізношерстнішу публіку. Дорогі машини окупували всі підступи до сходів, що вели до входу в готель. З них щохвилини вибігали дівчатка в коротеньких спідничках і юнаки в темно-червоних піджаках, квадросистеми змагалися одна з одною у потужності колонок, хтось сигналив, хтось лаявся. Нудно не було.
Кононов упевненим кроком пройшовся по килимовій доріжці і наблизився до портьє. За столом сиділа клімактеричного віку дама, що спостерігала за чоловіком з дипломатом і пластиковою коробкою через товстелезне скло окулярів. Охоронці позіхали, спершись на стіну.
Кононов уже не вперше цього дня відчув механізм чуда, приведений у рух умілою рукою Юри Саєнка. Ніхто з обслуги не звернув на нього уваги, не запитав «Ви куди?». Його прийняли за «свого». І не дивно, хіба слідчі ходять по готелях у франтівських туфлях з десятисантиметровими каблуками?
— Чим можу допомогти? — поцікавилася дама і звела на Кононова бурштинові очі.
— Мені потрібен одномісний номер на три години. Можливо, на дві.
— У нас мінімальний термін здачі кімнати прирівнюється одній добі. Якщо ви бажаєте пробути там три години — це ваше право. Але заплатити мусите за добу.
Дама намагалася бути ввічливою. Але у кожному її «будь ласка» і «прошу» вчувалася фальш і бажання розкричатися.
— Мені байдуже, — недбало мовив Кононов і поклав на столик адміністраторки своє червоненьке посвідчення.
Дама довго розглядала документ. Заворожена печатками і штампами, вона не могла вимовити ні слова. Певно, розмірковувала, чи варто качати права і кричати, що така поведінка протизаконна. Але, зрештою, розважливість узяла гору.
— Тридцять другий. Третій поверх ліворуч, — процідила вона крізь зуби.
Кононов узяв ключ і, демонстративно граючи кожним м’язом, піднявся сходами нагору.
Пошуки тридцять першого люкса не зайняли в нього багато часу. Він відімкнув кімнату й опинився в чарівних апартаментах. Не розкішних, але комфортних. Дух всесвітнього нуворишества, здавалося, витав усюди. Він ховався під ліжком, застеленим покривалом з розмальованими тигрячими мордами, витав усередині псевдокитайських ваз, розставлених по кутках, виглядав з-за дешевих картинок, розвішаних на стінах.
Але Кононову було ніколи розглядати інтер’єр. Він знайшов телефон, переконався в тому, що той справний, і дістав записну книжку.
— Алло? — проспівав на тому кінці дроту послужливий жіночий голос.
— Ілоночка сьогодні працює? — солоденько запитав Кононов.
— А хто її запитує? — насторожено поцікавилась панна.
— Її приятель. Мене звуть Максом. Вона рівно тиждень тому була в мене. Я просто мрію зустрітися з нею знову.
— Ви не могли б передзвонити через хвилин п’ять?
— Можу, але мені не терпиться, — промуркотів слідчий.
«Боже, побачив би мене зараз Пельш!» — промайнула думка. Кононов ліг на ліжко з повітряно-бездонним матрацом і заплющив очі, у такому положенні він вирі шив провести необхідні п’ять хвилин. Він лежав і думав. Про Смолича. Про Ілону. Про те, що вперше в житті познайомиться зі справжньою дорогою повією. Про те, як поводитиметься з нею. І про те, як виплутуватиметься з неприємностей, які, природно, не можуть не виникнути.
Він пролежав трохи більше п’яти хвилин. Підхопився і знову набрав номер «Роксолани».
— Алло, це знову Максим.
— А ми переживали, що ви більше не подзвоните, — заворкотала дівчина, що стала ще привітнішою.
— Як ви могли таке подумати… — Кононов із задоволенням удавав ловеласа.
— Ілона з радістю зустрінеться з вами, — продовжувала дівчина. — Де вас знайти?
— «Континенталь», 31 люкс.
— Зачекайте. Хвилин двадцять.
12 травня, 18.54
У двері постукали. Кононов відчинив. Перед ним стояла соплива п’ятнадцятирічна дівчинка, розмальована і напахчена понад міру. Ноги її обтягували колготки в чорну сіточку, верхню губу прикрашала чорна мушка. «Напевно, такий жіночій тип найбільше подобається смоличам», — резюмував подумки Кононов, галантно пропускаючи дівча в номер. Перед тим як закрити двері, він глянув у коридор. Там нікого не було. Мабуть, сутенер залишився чекати на повію в машині, довідавшись у портьє-адміністратора, що в номері 31 люкс перебуває лише один молодий чоловік.