Кінець світу в Бреслау

Мокк пригадав свою різку реакцію на цю аксіологію гріха, напад люті, коли він проходив повз ювелірний магазин Сомме. «Чи не краще позбутися гріха, — думав він тоді, — і забути про нього, аніж жити з ним?» Думка про відкидання гріха змінилася іншою. Він згадав свою першу сповідь у величезній церкві Ангелів Охоронців у Валбжиху, спрацьовану долоню свого батька, який потискав йому руку, коли він просив пробачення за свої гріхи. Зрештою, він не знав, за що просить пробачення, він відчував, що не має гріхів, шкодував, що не має їх, гадав, що обманює батька. Ебергард Мокк відчував потиск шорсткої долоні шевця Йоганна Мокка, коли бачив, як діти вириваються від батьків і вбігають під неонову вивіску «Gebr. Barasch». Він уже знав, навіщо прийшов до універмагу. Підвівся й пішов до прилавка з алкоголем, де купив квадратну пляшку горілки Шірдевана, яку так любив його брат Франц.

«Наступне вбивство лише за три дні, — думав він, проходячи в холі повз смичковий квартет, який грав „О, Tanenbaum“. — У мене багато часу. Всі мої люди мають час до святвечора. Можу напитися у веселому товаристві, бо чого б це мені сумувати?»

Мокк важко піднявся на п’ятий поверх будинку на Ніколаї-штрасе і, голосно відсапуючись, постукав у одні з чотирьох дверей. Йому відчинила Ірмґард, а тоді повернулася й сіла, наче автомат, на табуретці. Забряжчали конфорки. Мокк зазирнув у перелякані очі братової й пішов до кімнати. Залізничний майстер Франц Мокк сидів біля столу в сорочці без комірця. Міцний чорний чай в’їдався в емаль чашки, що стояла перед ним. М’язи рук напнулися, коли він великим і вказівним пальцем стиснув аркуш лінійованого паперу, помережаний рівним почерком. Ебергард поставив горілку на стіл і потягнувся до листка. Франц стиснув папірець ще міцніше й почав голосно й чітко читати: