Гра на багатьох барабанчиках
- Автор: Токарчук Ольга
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Літопис
- ISBN: 966-7007-84-5
- Переводчик: Віктор Дмитрук
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Гра на багатьох барабанчиках». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
— Хто батько? — запитав він.
— Ти батько. Це твоя дитина.
Мужчина підвівся й загасив черевиком цигарку.
— Вийдіть звідси, але вже — обидві.
Вони неохоче підвелися. Івонка насунула немовляті на очі блакитну шапочку.
— Ну, вже, вже, — підганяв він.
— Ну, добре, Владек, тоді батьком є твій син, Яцек, — сказала раптом матір уже від дверей, не обертаючись.
— Він був тут на Великдень, — задирливо додала Івонка.
— Забирайтеся.
Двері за ними зачинилися. Вони мовчки стояли на брудному, втоптаному снігу. За мить згасло світло.
— Ну, і що? — запитала Івонка в матері.
— А що має бути? Нічого.
Автобус мав прийти лиш за годину, тому рушили назад пішки.
— А казала ж тобі взяти візочок. Тепер будемо йти з годину.
— Краще йти, ніж чекати на зупинці й мерзнути.
Вночі дитина була неспокійна. Івонка спала, як убита, тому її мати мочила ріжок пелюшки в теплій воді і давала його малому смоктати. Він незграбно ворушив маленькими губками. Крізь шпари у блясі пічки миготів вогонь.
Вранці обидві були в крамниці. Івонка купила собі морозиво «Магнум». Коштувало маєток. Мати дорікала їй, що не йдеться навіть про гроші, але ж застудиться, і пропаде молоко. Івонка спокійно з'їла морозиво і знизала плечима. Дитина спала у блакитному візочку.
— Який гарний хлопчик, — нахвалювала продавчиня; вона вийшла на східці перед крамницею в білому нейлоновому фартусі, накинутому на светр. — Ох, як холодно.
Невдовзі у крамниці зробилася черга, як то завжди буває близько полудня. Цього разу тут були не тільки місцеві чоловіки по дешеве вино або проїжджі по колу й горішки для подорожі до кордону. Сьогодні прийшли господині по різні есенції до печива, по ванільний цукор, маргарин, родзинки. Продавчиня з дбайливістю аптекарки зважувала пташине молоко, галяретки в шоколаді й спеціальні святкові цукерки, у яких найбільше цінувалися лискучі золотисто-фіолетові обгортки. Ці малі прикраси висітимуть на ялинці. Людям зовсім не залежало, аби черга посувалася швидко, зовсім ні — кожен, хто тільки діставався до прилавка, заводив із продавчинею розмову, а вона, покинувши колонки цифр, пакетики з порошками для печива, спиралася на прилавок і вислуховувала принесені оповіді. Виглядало це навіть так, наче люди платили не грішми, наче гроші були лише ритуальними камінцями. За родзинки, порошки для печива, дешеве вино платили невеличкою історією, питанням, дотепним слівцем. Тому це тривало так довго.
Перед крамницею затримався темно-зелений елегантний автомобіль, із тих найновіших, які мають високий, схожий на коробку зад. На його даху їхали лижі. З машини вийшов чоловік, одягнений у фірмові штани й куртку, у смішній шапці на голові. Сказав щось жінці, яка з двома дітьми-підлітками залишилась у машині. Чоловік легко вибіг східцями і став у кінець черги одразу за Матушеком.
— А є журек? — запитав фірмовий чоловік, потираючи руки, і додав без зв'язку: — Уфф, як холодно.
Від цього питання про журек скис якось крамничний гомін. Продавчиня, яку вернули до її занять посередині монологу, неприязно подивилася на приїжджого.
— Журек, такий у пляшці. Або може бути в баночці, не знаю, які у вас тут звичаї: пляшка чи баночка.
— Журек, — підказала продавчині пані Матвіюкова і почала пакувати в пластикову торбу свої маленькі закупки.
Усі непомітно окинули поглядом чужинця. Сніг танув на його кольорових, модних високих черевиках. Жовтий напис на блакитній куртці звістував чужою мовою якусь яскраву істину. Продавчиня глянула на нижню полицю.
— Є, — сказала. — Остання пляшка.
— Отже, у пляшках. У нас на півночі журек маємо в баночках, — розтлумачив чоловік і весело оглянув людські обличчя. — Ми на свята ідемо до Австрії, на лижі, і жінка вперлася, що має бути журек, а це остання крамниця перед кордоном, — сказав він уже тихіше і невідомо чому звернувся до Матушека.
Матушек відвернув голову і спокійно розглядав різні ґатунки цигарок, виставлені за склом вітрини. Черга мовчки посунулася на одну особу. Пані Матвіюкова лічила біля дверей решту.
— Що то за свята без журека? — знову обізвався чоловік. Його високий, гучний, самовпевнений голос якось різав вухо. — Це ж наша польська присмака. Я вже стільки побував у різних країнах в Европі й у світі, але журека нема ніде. Ясно, що мають якісь свої присмаки, але не журек. Тому, подумав я, як тут не куплю, то вже ніде. У Чехії нема журека.
Ніхто не відізвався. Чоловік почав притупувати й хухати в долоні. Продавчиня, ота балакуча продавчиня, збентежена присутністю чужого, робила свою роботу справно й ретельно. Черга швидко рухалася вперед, надто швидко, бо ж ніхто не спішив.