Діти Безмежжя
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро", Худ. Г. С. Ковпаненко.
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Діти Безмежжя». Краткое содержание книги:
— Ну то й що? — просто відповів він.
— Можуть бути несподіванки.
— Це ти мені кажеш, Ріоно? Вона ніжно засміялась:
— Так, так. Я забула, що говорю з славетним Буревієм, тигром Космосу. Пробач.
— Тигр не тигр, але й не заєць. Та що скаже Багрян? Ти не говорила йому?
— Ні, — спохмурніла Ріона. — Він тремтить над нами… і, напевне, заперечуватиме. Але ходімо. Ходімо негайно.
Через півгодини вони вже були у Багряна. Він вислухав буйну, ультракосмічпу пропозицію Ріони похмуро, зосереджено, не перебиваючи. Але тільки-но вона закінчила красномовний виклад гіпотези Матакрішпи і свої бажання, як Багряна прорвало. Він почервонів, брови зійшлися над переніссям, очі потемніли і заметали блискавки.
— Через мій труп! — заревів учений. — Ви збожеволіли. Не хочу й слухати. Хочете згоріти? Ви розумієте, що це буде? Спілкування з енергією, ступеня якої ми не знаємо. Оптильйони ергів! Спопеляюча спека! Ваші «двійники» згорять, а разом з ними і ви — їхні земні носії! Безумство! Не дозволю!
— Ви хочете зупинити прогрес? — з болем заперечила Ріона. — Однаково доведеться вивчати їх, спілкуватися з ними.
— Вони вищі за нас, — огризнувся Багрян, — хай вони і прийдуть сюди. Вони можуть знайти шляхи, щоб порозумітися з нами.
— Не говоріть наївностей, — обурилася дівчина. — Ви прекрасно знаєте, що шлях один — вперед. Вони можуть ждати нас, вітати наші зусилля, але спускатися назад — ніколи. І потім, що значить — порозумітися з нами? Може, навколо тисячі, мільйони знаків від них, але ми не можемо читати. Може, моє бажання польоту до Сонця є їхнім знаком, думкою їхньою, викликаною в мені?!
— Однаково не хочу. Не дозволю! Занадто великий ризик! Якщо ви не жалієте себе, то подумайте, що ви не належите собі, а людству. Ми не маємо права так ризикувати, доки у нас нема в запасі таких, як ви і Буревій, здібних працівників. Так і запам’ятайте — ні, ні, ні.
Друзі вийшли від Багряна знічені, засмучені.
Не зговорюючись, пішли в гори. Взявшись за руки, піднімались довго улюбленою стежиною. Йшли мовчки, напружено, заглибившись у думи свої, ніби, набираючи з надр серця невидимі сили.
Під вечір вони зупинились біля снігів. Звідси видно було хмари внизу. Над ними пливли, ніби казкові кораблі, мудрі, спокійні вершини. Вони пливли в темно-синьому небі. А на небі загоралися маяками зірки. Вони ясно вказували шлях кожному, хто розумів їхні знаки. Вони вказували напрям путі для кожної розумної істоти. Той напрям — Безмежжя.
Ріона і Буревій перезирнулися. Вони зрозуміли ті знаки. Вони подумали однаково чи сприйняли думки одне одного. Дівчина була бліда, сувора. Вона тихо промовила:
— Буревію…
Він поглянув на неї. Зрозумів. Кивнув.
— Я готовий.
— Ти віриш, Друже?
— Вірю, кохана.
Вона стрепенулась від цього слова, завмерла. Заплющила очі. До щоках її розлилася заграва, ніби відблиск Сонця, що заходило.
— Ще раз… скажи.
— Кохана… Єдина…
Вона пішла по стежині вниз — щаслива, сп’яніла від тих, шепотом сказаних, слів. Летіла в повітрі, обіймаючи собою безмір. Зупинилась. Повернулась. Заглянула в очі Буревію. Запалало єдине полум’я в серцях.
— Разом, друже?
— Разом.
— До Сонця, Урагане мій?
— До Сонця, кохана.
Світ Полум’яний
На світанку наступного дня вони прийшли в Інститут. Там ще нікого не було. Основні заняття і експерименти розпочиналися через чотири години. В головній лабораторії панував морок — віконниці були зачинені.
Ріона нечутно підійшла до стіни, натиснула кнопку. Віялоподібні фіранки плавно розійшлися. Рожеві барви світанку м’яко попливли до приміщення. Дівчина поглянула на Буревія. Він був зосереджений, блідий.
— Ти неспокійний, друже?
— Так. Це правда.
— Тебе турбує етичність нашого задуму?
— Так, Ріоно.
— Що скаже Багрян? Що скажуть друзі? Ти про це думав?
— Думав, — щиро згодився Буревій. — Всю ніч. Серце моє боліло. Але я не бачив іншого виходу. Багрян ніколи не дозволить. А ждати? Скільки ждати? Можуть сказати — наше життя і вміння належить людям. Але ж і наші прагнення належать людям. Наше прагнення переважає обережність Багряна, хай воно і торжествує. Так вирішило серце моє.
— Друже мій, — прошепотіла Ріона. — Я думала теж так. Якщо з нами щось станеться — інші продовжать наші спроби. В еволюції людства рік чи століття — не має великого значення. Це лише в часи воєн та розбою мало значення, коли винайдено ту чи іншу зброю. А позитивні відкриття завжди будуть вчасними для людей, коли б вони не з’явилися. І ще я думала… щоб тебе не наражати на небезпеку…